Читати книгу - "Чорний вовк"

— Одруження дуже хороша річ, — сказав він, — тільки якщо воно вдале. Коли ж ні, а здебільшого воно таки невдале, тоді це пекло. Що скажеш?

І через те що Боузек не казав нічого, Густл підвівся і поплентався за Франеком.

Франек тим часом підійшов до капітана і недбало доторкнувся пальцем до козирка на кашкеті.

— Що буде з собакою? — спитав він похмуро.

— Ви ж знаєте, Франеку. — Капітан знизав плечима.

Франек, не розуміючи, подивився на нього. Він не любив, коли його примушували думати. За ці роки одвик думати.

— Якщо живим не візьмемо, здичавіє пес. Перший-ліпший лісник застрелить його за вкрадену козулю, — додав капітан.

— Але ж шкода такого пса, — прогудів Франек.

— Звичайно, шкода.

— А я зовсім самотній, — пробурмотів Франек і без особливої цікавості подивився нагору на Вовка. — Це найбільший звір з усіх, що тут є, — висловив він думку. — Сантиметрів шістдесят п’ять. А сторож — чудовий.

— Хто вас, Франеку, украде в тій вашій самотині? — засміявся капітан.

Франек знову зачудовано подивився на нього.

— Йдеться не про мене. Я б кожному… — Він змахнув величезними, схожими на лопати руками. — Та коли тут на кордоні щось скоїться…

— Для цього вистачить наших собак.

— Учора не вистачило.

Капітан погодився. Вчора і справді собаки підвели. Починаючи з Лізи. А іншим перешкодив дощ.

— А ви б хотіли взяти його собі, Франеку? — втрутився в розмову надпоручик.

— Він йому просто потрібен, — підійшов Густл Грюнфельд. — Така велика хата, а він у ній один як палець. So ist ein schweres Leben, wissens?[8]

Франек звів густі брови і хвилину щось натужно обмірковував. Кожне слово, яке він вимовляв, коштувало для нього великих зусиль, а ще більше клопоту він мав з думками.

— Хотів би, — погодився він нарешті.

Капітан усміхнувся.

— Було б краще, Франеку, якби там, у тій вашій пустині, появилася солідна дружина… — Він замовк. Густі брови Франека враз зійшлися, настовбурчились і полізли вгору. Лісоруб чекав, що капітан скаже ще. Обличчя в нього було насторожене і насуплене. — Ну, нічого, Франеку, — ніяково додав капітан. — То ти про того пса…

— Так, пса, — кивнув головою Франек. Раптом він заспокоївся. Його великі, важкі руки безпорадно висіли вздовж боків.

Думки, що всю ніч мучили капітана, знову обсіли його. «А що я знаю про нього? Боузек бере розлучення із своєю, а в цього, певно, була якась ще перед тим, як він приїхав сюди. І покинула його. Є чоловіки, які не можуть забути жінки».

— Нічого не буде. — Капітан заперечливо похитав головою і показав на Вовка. — Він так просто в руки не дасться.

— Ich ge’e mit ihm[9], — запропонував Густл Грюнфельд.

— Мені ніхто не потрібен, — перебив Франек приятеля.

— Отакий він завжди! — зітхнув Густл. — Aber ich ge’e doch![10]

Капітан замислився.

— Тоді давайте звузимо коло, — запропонував він. І в нього наче впав камінь із серця — це було цілком прийнятне рішення. В усякому разі, не буде потреби вбивати такого чудового пса. Капітан тільки запитливо подивився на підполковника-ветеринара.

— Я теж можу закрити на це очі, — пробурмотів підполковник. — Єдине — якщо він його візьме — зроблю йому ін’єкцію.

— Візьміть хоча б захисний рукав, — сказав капітан.

Франек махнув рукою.

— Це я вмію. Я був під час війни… — Він раптом замовк і замислився. Щось наче попереджало його, щоб не казав далі нічого — він тільки ніяк не міг збагнути чому.

— Що під час війни? — спитав зацікавлений капітан.

— Артист, — допоміг Франекові Грюнфельд.

— Ні-і-і, — закрутив головою Франек. — У цирку. Звірі і так, — випалив він і хвилину чекав, що скаже на це капітан. — Тільки я забув хазяїна. Буш чи Кроне. Я служив у багатьох цирках. А собака мені підійде.

Так, собака підійде, погодився капітан. Страшні і собака, який ненавидить людей, і самотня людина, яка людей уникає.

— І все одно це краще, ніж ліквідація, — підкреслив підполковник.

Батальйонний інструктор гарячково обмірковував становище. Він не мав сумніву, що ці двоє впораються з собакою, тим більше, що один з них працював із звірами. Але не сумнівався і в тому, що Вовк буде люто захищатись. А з ним нічого не повинно статися. Ці двоє може й добере знають отих дворових кунделів, а не розуміють, що таке пес, вихований на кордоні… Навіть якщо й стикаються з ним щодня.

Стогончік думав. Можна спустити трьох-чотирьох собак, щоб вони нападали на чужака. Проте це дуже сміливе рішення, бо видно, що цей пес — добрий боєць і порве Принца, який уже завоював премію на собачій виставці в Берліні і вартий не менше десяти тисяч… коли вже вдаватись до бухгалтерії.

— Нічого мені не треба, — загудів Франек, що ніби читав думки Стогончіка. Він помалу повернувся і скинув з плеча пилку. Всі його рухи були повільні і цілеспрямовані. Коли падає дерево, треба вміти відскочити від нього. Не поспішати. Завжди проходить чимало секунд, поки впаде на землю лісовий велетень, і часу на роздуми завжди досить. Тільки дурень опиниться якраз під стовбуром.

Вовк очікував. Шкірив свої білі ікла і все ще не вірив, що на нього нападуть. Хвилину тому до нього підходив чоловік. Той принаймні був переляканий чи просто не хотів іти вперед — в усякому разі, на нього вистачило слабкої самиці.

Тепер на нього йшли двоє. Другий його не цікавив — він теж боявся. Але в першому він не впізнавав людини. Ніякого страху, ніякої обережності. Він і не думав обходити