Читати книгу - "Велике плавання"

королевою, і ви зобов'язані мені коритися. Розв'яжіть негайно Таллерте Лайєса і замкніть у комірці. Я не дозволю чинити самосуд над ним. Якщо він винен, то стане перед королівським судом. Зрубайте всі щогли і згорніть такелаж, огляньте і просмоліть човни, бо деякі з них почали протікати. Підготуйте своїх хворих до відправлення. Ви, синьйоре нотаріус, повинні будете засвідчити перед їхніми високостями, що збунтована команда кинула у відкритому океані свого адмірала. Хто хоче залишитися зі мною, нехай відійде вбік.

Синьйор Маріо де Кампанілла, нотаріус експедиції синьйор Родріго де Есковеда, матроси Хуан Роса, Хоакін Каска, Енріко Сольватор, Орніччо і я вийшли з юрби і стали поруч адмірала. Мені на подив, кілька хвилин подумавши, Яньєс Кріт також приєднався до нас.

— Пане де Есковеда, — звернувся адмірал до нотаріуса експедиції, — я ціную вашу відданість, але прошу вас повернутися з цими людьми до Кастілії й уповноважую вас говорити з монархами від мого імені. Я з цією невеличкою групою сміливців продовжуватиму свій шлях. Ми не потребуємо парусів, щогл і великої команди, бо течією нас приб'є до материка завтра чи післязавтра. Боцмане, накажи виводити хворих і спускати човни.

Матроси, зніяковіло перемовляючись поміж себе, юрмилися біля бортів.

— Погляньте, — презирливо сказав адмірал, — вони навіть бунтувати як слід не вміють.

У відповідь на його слова від матроського гурту відокремився Хуан Родріго Бермехо.

— Ваша милість вірно зволили зауважити, — сказав він, шанобливо зупиняючись за кілька кроків од адмірала. — Всій команді соромно за те, що сталося, бо ми зовсім не бунтівники, а вірнопіддані наших монархів. Не маючи ні крихти сухарів, ми неухильно продовжували б свій шлях, бо знаємо, що людина без їжі може прожити кілька днів, але під палючим сонцем без води навіть здорові не витримають довго, а в нас багато хворих. Синьйор Мартін Алонсо Пінсон вклав багато тисяч мараведі у цю подорож, проте він також пропонував синьйору адміралу змінити курс, щоб уникнути загибелі…

Хуан Родріго зовсім не скидався на бунтівника, але я бачив, як поступово адміралове обличчя наливалось кров'ю.

— Ми хотіли б попросити пана адмірала… — вів далі Хуан Родріго.

— Мовчати! — гримнув пан. — Чи не вважаєте ви вже, що ваш адмірал почне торгуватися з вами?.. Синьйоре де Есковеда, — звернувся він до нотаріуса експедиції, — у донесенні їхнім високостям не забудьте згадати, що бунтівники шукали заступництва у капітана Пінсона.

Це так мало скидалося на правду, що від подиву Хуан Родріго випустив капелюха з рук. Але він нічого не встиг сказати на своє виправдання, бо, загорнувшись у плащ, адмірал пройшов повз гурт зніяковілих матросів і повільно спустився у свою каюту.

Розділ IX
КАРТА ЕРНАНДЕСА КАЛЬВАХАРИ

Команда наша переживала важкі хвилини. «Пінті» подали сигнали, щоб вона прийняла на борт частину нашого екіпажу, таке ж розпорядження отримала і «Нінья».

Матроси тинялися без діла. Голод і спрага мучили нас, але мало хто з команди звертався по свою порцію води, пам'ятаючи про нещасних хворих, які потребували її більше від нас. Мені доводилось читати і чути розповіді про бунти на кораблях і, мушу зізнатись, наші матроси поводилися зовсім не як бунтівники.

Проминула вже доба, але, незважаючи на обіцянку адмірала, ніде не було видно й ознак суші. Можливо, що нам доведеться пливти ще не одну добу. «Пінта» і «Нінья», які підійшли до нас, повідомили адмірала, що в їхньому розпорядженні є запаси води: на «Пінті» — на десять днів, а на «Ніньї» — на сім. Беручи до уваги те, що тепер цю воду доведеться розділити з командою «Санта-Марії», води вистачить лише на чотири-п'ять днів.

Адмірал майже не появлявся на палубі. Орніччо часто і довго розмовляв з матросами, переконуючи їх не залишати корабель, але зараз бідолашні люди не знали, що діяти.

Розповідь Хуана Роса про могерського шинкаря не давала мені спокою. У мене в голові зародився план, який я вирішив виконати, ні з ким не порадившись.

Дочекавшись, поки всі полягають спати, я підійшов до ліжка Яньєса. Могерець не спав і порпався у своєму сундучку. Я підійшов до нього, нечутно ступаючи.

— Хуане Яньєс, — сказав я пошепки, кладучи руку йому на плече.

З несподіванки колишній шинкар зойкнув і виронив з рук кришку сундука, яка з грюком зачинилася.

— А, це ти! — пробурмотів він, розгледівши мене в темряві. — Чого тобі треба?

— Яньєс, — сказав я, — я стояв на вахті тої ночі і бачив усе.

Хоч я й не пояснив, яку ніч я маю на увазі, могерець зрозумів мене одразу.

— Мені тоді ж здалося, що ти слідкуєш за мною, — сказав він, спокійно відчиняючи сундук і знову почавши порпатися в своїх речах. — Тільки я не міг зрозуміти, чому ти мовчав усі ці дні. Ну, далебі, тепер ми квити, — пробурмотів він з коротким і огидним смішком.

— Чому ми квити? — запитав я обурено. — Я не сказав нікому про це, бо команді було не до тебе. Але як можна допустити, щоб бідолаха-англієць знемагав у тюрмі, а справжній винуватець перебував на волі… Лайєса випустять з комірки, а тебе посадять на його місце не пізніше завтрашнього вечора.

— А тебе викинуть за борт не пізніше завтрашнього ранку, — спокійно сказав Яньєс, зачиняючи сундук. — Чому ти не розповів про все це вдень, а прийшов до мене вночі?

Мене здивував його спокій. Чи не помилився Хуан Роса? Чи справді Хуан Яньєс випустив воду з бочки? Чи, може, ми говоримо про різні речі?

Що ти удаєш дурника?! — майже вигукнув Кріт. — Якщо ти викажеш мене, я, звичайно, не змовчу про тебе, і тоді побачимо, хто з нас раніше накладе головою.

Я не