Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я не люблю шулік. Стільки хижого в них!
Дівчина засміялася.
— У цьому ж і краса їхня — в силі, в стрімкому польоті.
— Я не люблю шулік, — повторив Гармаш. — Я голуб'ятником був. Ви знаєте, що таке голуб? Оце справжня краса!
— О! Кого я бачу! — почувся вигук, і хоч Юрій подумав, що це стосується не його, обернувся. Гукали саме їх. До них наближалися Андрій, Алла, з ними — ще якась пара.
— Скільки зим, скільки літ! — жваво говорив тим часом Андрій, простягаючи обидві руки Інні та Юрію. — Яка зустріч! Хіба я не казав, що світ тісний, а Київ — велике село… Знайомтесь, мої друзі — Кость, Зіна.
Гармаш розгублено привітайся. Йому стільки треба було сказати сьогодні Інні, так хотілося побути удвох!..
Але дівчина, здавалося, зраділа цій зустрічі. Вона защебетала до Алли, потім схопила Юрія під руку, ніжно притиснулася до нього.
— Тепер буде нам веселіше й тепліше.
— Змерзли в товаристві такого юнака? — звів брови Кость і весело заблищав проти ліхтаря золотим зубом.
— Ми щойно літали над Дніпром, а вітер холодний, — цілком серйозно сказала Інна.
— То треба погрітися! — відразу запропонував Андрій і з властивою йому енергійністю повернув усе товариство на алею. — До ресторану!
Інна, хоч і не пила, цього разу не заперечувала. Вона тільки сказала:
— Давайте вниз, на «Поплавок». Там вітру такого нема.
Юрій, хоч його і не дуже втішала перспектива просидіти вільний нечір у цій галасливій компанії, нічого не сказав. Втім, поруч з ним буде Інна, а до інших йому байдуже. Він задоволено згадав, що сьогодні одержав зарплату, і гроші, яким він ніколи не надавав значення і про які забував від тої хвилини, коли клав їх у кишеню, зараз при ньому, і він зможе триматися вільно у товаристві завжди щедрого Андрія. Щоправда, не має права витрачати зарплату на гульню, бо мати економить, але він обмежить себе в цигарках і цим відшкодує хоч частину сьогоднішніх витрат.
…Стіл замовив Андрій. Він довго і причіпливо, як дбайливий господар, вивчав меню, радився з дівчатами, якимось образливо зверхнім тоном (так принаймні здалося Юрію) зробив замовлення офіціантці.
Гармаш з цікавістю розглядав Андрія та його приятеля. Обоє були одягнені у нові добротні костюми. У барвистій краватці Костя пронизливо блищала голівка золотої шпильки. За професійною звичкою, яка потроху вироблялася в нього, Юрій намагався розгадати, хто цей кругловидий, вухатий чоловік, скільки йому років, хто така Зіна? Раптом подумав, що дуже мало знає і про Андрія, крім того, що той інженер і працює десь на відповідальній посаді, як про це він сам натякнув, коли їхали до Криму. Так нічого й не вгадавши, Юрій перестав думати про товариство. Інна знову заволоділа всіма його думками і почуттями. Дівчина сиділа поруч, розрум'янена, весела, і він трепетно відчував кожний дотик її теплих пальців.
Грала музика. Лейтенант випив чарку, другу. Від коньяку, музики, від усієї цієї безжурної навколишньої атмосфери стало легко на душі, зникли думки, які обтяжували мозок на роботі. З кожною хвилиною все гостріше відчував, яке це велике щастя бачити біля себе цю незвичайну дівчину, чути її мелодійний голос, переймати з її рук життєдайне тепло…
Протягом усієї вечері Інна старалася догодити йому. Забула про себе і дбала тільки, щоб добре було її Юркові. Намазувала йому масло на хліб, не слухаючи протестів, підкладала в тарілку найсмачніші шматочки, потім почистила апельсин і, примушуючи юнака червоніти, сама годувала його тими оранжевими дольками, які жартівливо назвала часточками свого серця.
Товариство, здавалося, було зайняте собою і не звертало уваги на ніжне залицяння молодих людей. Кость жартував із Ніною, Андрій пошепки розповідав Аллі анекдоти, від яких та розкотисто сміялася. Щоправда, одного разу Юрій помітив, як золотий зуб Костя перестав блищати, і враз відчув на собі допитливий і холодний погляд. Однак це тривало мить, Інна знову заполонила його увагу. А ось тих сердитих поглядів, які вона час від часу кидала на Андрія, того, як схвильовано прислухалася до його жартів, до сміху Алли, він не помітив…
Щось кажучи, Інна нахилилась до Юрія так близько, що хлопець відчув її подих, солодкий і п'янкий. Йому стало нестерпно жарко. Борючись з дивним, незнайомим йому відчуттям, він підвівся, вийшов із залу на палубу.
За кормою ресторану-пароплава бігли золоті просвічені хвилі. Далі зливалися в темряві й губилися вода і земля. Юрій на повні груди дихав свіжим холоднуватим повітрям. Обернувшись, крізь скло побачив серед заллятого світлом залу прекрасний профіль Інни, найкращої, неймовірно дорогої йому людини.
Потім з-за столика підвівся Андрій. Гармаш не звернув уваги, а помітив його, тільки коли той підійшов до поруччя і став поряд.
— Повітря чудове, — розпростав руки Андрій. — Простір, воля… Воля! Найдорожче для людини…
Юрій щось пробурмотів у відповідь. І ввіпреться чоловік, коли не до нього! Раптом Андрій спитав:
— Як живеш, друже?.. В міліцію влаштувався? Не важко тобі там?
Лейтенант здивувався: як він знає?
— Та так… Нічого. Працюю… Особливо доброго поки що немає нічого…
— Хтось мені з ваших говорив, що ти хімфабрикою займаєшся. «Оріоном». Отже, ніби за фахом… Правда, хімія трохи не та… Та й справу тобі безнадійну підкинули… Ваші ж хлопці вважають, що з цього нічого путнього не вийде. Промарнуєш тільки час. Спіймаєш ще кількох чоловік на дрібницях, як уже було, та й годі… Зате якої ганьби завдаси робітничому колективу!.. Пропаде у людей прогресивка, з Дошки пошани фабрику знімуть…
Андрій тепло посміхався. Здавалося, не було в нього більшої турботи, ніж службові успіхи Юрія.
Гармаш ошелешено дивився на нього.
— Хороша у вас інформація… — спромігся видушити з себе.
— Бачиш, Юрку, у чому річ… — Андрій узяв його за гудзик на піджаці. — Я теж на цій фабриці працюю… Ти знаєш моє прізвище і хто я? Я — Божко, — удавано весело сказав. — Ти ніколи не здогадувався,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тайники розкриваються вночі», після закриття браузера.