Читати книгу - "Четверо в яхті"

Тоді середня з тих старих жінок таємниче кивнула Куцикові, який досі мовчав. Нічого не розуміючи, він пішов за нею у кухню. Жінка винесла з комори дволітровий глечик молока і жестами наказала відразу повернути посуд. Хлопець вибіг, радісно свиснув товаришам. Войтек показав ще свою п'яту. Стара глянула, витягла пляшечку йоду.

Хлопці вже було пішли, коли в брамі з'явився дванадцятирічний хлопець з довгим обличчям, важким підборіддям і дуже холодними очима.

— Йоганн! — покликала його стара і додала щось по-німецьки.

Той підійшов.

— Що таке? — кинув він сухо, без усміху.

Вони вже не говорили про лікаря. Тільки Андрійко спитав, що воно таке Гожиялки.

— Гожиялки? Пегеер[9] — відповів хлопець. — Треба їхати пароплавом з Момайн. О шістнадцятій вісім. Зійти в Івішках, перед Миколайками. Звідти два кілометри.

— Ми на яхті.

Хлопець схопив прутик і почав швидко креслити на землі.

— Тут Момайни, ось залізничний міст, шлюз, зараз ми тут. Потім прямо вперед, озером. Як побачите башту в Миколайках, звернете праворуч, на Снярдви. Кілька високих дерев… Це там. Тільки там очерет, стережіться ліщини.

Вони з подивом слухали його вказівки.

— Ну й моряк же ти! — протягнув Куцик. — Ти тут на озерах, як Магеллан в океані.

Хлопець не посміхаючись подивився на нього і вже хотів іти, але його затримав Андрійко.

— А те, що твоя прабабка каже, це правда? Про ці страхіття в Гожиялках?

— Облиш його! — промурмотів Войтек. — Бабське базікання!

Хлопець спочатку подивився на Войтека, а потім на Андрійка. В Андрійка аж обличчя витягнулося, такі холодні і серйозні були очі хлопця.

Здісь привітав хлопців бурчанням: чому так довго? А товариші були сповнені вражень. Перелили молоко в дві алюмінійові каструльки, Куцик поніс глечик, а двоє інших витягли Здіся на сонце і захоплено почали розповідати.

Андрійко був на сьомому небі, його захоплювала мальовничість зустрічі, три покоління, суспільно-політичний і особливо етнографічно-метафізичний момент.

— Розумієш: «Нецисто тамой!» Не тільки наш човен зачарований, але й там є якісь надприродні сили. Розумієш?

Через те, що Здісь не був при цій зустрічі з живою пам'яткою старовини, його скептицизм не мав меж. Хлопець просто сказав, що все це брехня.

Хлопці сварилися, коли прибіг Куцик і наказав замовкнути. Десь ліворуч, з боку Миколайок, почувся шум. Він швидко наростав.

Нарешті з-за повороту вискочило щось плоске і пролетіло по малиновій гладі передвечірнього озера з швидкістю автомобіля.

Андрійкові здалося, що він чує якийсь металічний брязкіт. Хлопець хотів щось сказати, але Куцик сикнув на нього. Поблизу промчав другий глісер. Великі хвилі бігли по гладкій поверхні озера. Ось перша з них гойднула яхту, потім друга, третя.

— Оце я розумію, — зітхнув Войтек, — це не те, що наше корито.

— Ну й божевільний ти! — крикнув Здіслав. — Яке може бути порівняння? Ця смердюча коробка і наша цяцька! Яхта — це ж наче жива істота…

І товариші знову посварилися. Заспокоїв їх Едик.

— Ну, хлопці, годі! Вип'ємо молочка і спати. Завтра з самого ранку по…

Він увійшов у каюту, і слова застряли йому в горлі. Почувся тільки придушений стогін.

Хлопці кинулися в каюту. На столі стояли каструлі, поруч лежали кришки. І жодної краплини молока!

Вибухнув скандал, найбільший в історії їхньої компанії. Куцик почав з найпростішого обвинувачення: мовляв, хлопці глузують з нього. Потім вони спробували реалістично пояснити незрозуміле явище. Та спроби ці були дуже невдалі. Здісь посилався навіть на глісери, які підняли такі хвилі, що молоко могло виплескатися з каструльок. Його безжалісно висміяли: жодної краплини молока не було ні на столі, ні на підлозі, ні на дні посуду!

Андрійко ще раз нагадав про пацюків. Тільки які моторні ці пацюки! Мабуть, їх були сотні, — адже молоко зникло з каструль за кілька хвилин.

Факти спростовували всі реалістичні теорії, хлопців огорнула невідомість і непевність. Ніхто прямо не говорив про надприродну силу, але видно було, що їх певність і віра в об'єктивний світ серйозно похитнулася.

Найболючіше переживав цю ідейну кризу Андрійко. Звичайно, він не вірив ні в які страхи. Тобто, теоретично він був певен, що нічого, як кажуть, надприродного в світі немає. Але чудеса, які сталися на яхті, змусили його багато думати.

Хлопці понуро укладалися спати. Вони були вкрай роздратовані, дуже голодні і втомлені останньою сваркою. Всі мовчали.

Андрійко лежав на своїй койці, поступово падаючи в безодню сну. Недавно він прочитав фантастичну повість Уеллса про машину часу, яка може людину перенести в майбутнє або в минуле. Машина часу нагадувала зуболікарське крісло з кількома важелями і передачами. Сидіти в ньому було дуже зручно. Андрійко подумав, що тепер він утече від кошмарів, які з'являються щоночі. Хлопець енергійно натиснув важіль майбутнього. Лічильник віків затарахкотів, мов у таксі. Коли він зупинився, Андрійко схвильовано прочитав: 187 тисяч з копійками — і швидко підвівся з сидіння.

Світ, в якому він опинився, був увесь з рожевого скла. Одна над одною підіймалися величезні прозорі зали, освітлені багатьма ліхтарями-кулями. Темно-смарагдові фонтани били з підлоги, вдаряли в стелі, спливали струмками по скляних стінах. І більше нічого не було.

Раптом кулі почали зростати, надуватись і заповнювати зали. Один за одним завмирали фонтани. Раптом найдальша від нього куля, сухо тріснувши, лопнула.

І одразу друга! Андрійко зрозумів: зовні, з якоїсь позагалактичної туманності, хтось ударив рапірою в цей всесвіт куль. Хтось хоче проколоти Андрійкові серце. Тікати нікуди! Як сховатися, коли скрізь тут тільки кулі?

Андрійко перемагає страх і сам вирушає назустріч цій позагалактичній рапірі. Він має рацію. Ось лопнула остання куля. Рапіра