Читати книгу - "Беззаперечна правда"

що переміг, і коли суддя знову підняв руку Тіллмана, я був приголомшений. Я не міг повірити, що вони дали йому дві негідні перемоги. І знову вся аудиторія почала освистувати суддів. Кас був розлютований. Він почав лаятися і спробував ударити одного з олімпійських чиновників США. Кевіну Руні й іншим довелося його тримати. Я був тоді настільки поглинутий сам собою, що мені здавалося, ніби все, що коїться з Касом, пов’язано зі мною. З роками я зрозумів, що він був таким усі останні тридцять років. Це були його демони, і вони не мали нічого спільного зі мною.

Уся річ була в тім, що Каса обдурили і позбавили його слави. До недавнього часу я навіть не знав, що Кас послав нашого друга на ім’я Марк, який працював на ФБР, до американської прокуратури в Олбані для розслідування рішень на користь Тіллмана.

Я зчинив істерику після двох перемог Тіллмана. Я схопив трофеї за друге місце, які вони мені дали, і розбив, жбурнувши їх об землю. Однак Кас однаково відправив мене на Олімпіаду пожити з олімпійською командою. Того року олімпіада проходила в Лос-Анджелесі. Він сказав, що я повинен просто піти туди і насолодитися цим досвідом. Він купив мені по два квитки на кожний бій, але у мене однаково був пропуск на всі змагання, тож я просто перепродав квитки. Позатим Олімпіада не стала для мене тотальною невдачею. Там була одна дуже симпатична стажистка, яка працювала в олімпійському комітеті США. Усі боксери й тренери не тямилися від неї, але я був тим, кому вона дісталася. Я їй подобався. Після стількох років поневірянь було приємно нарешті зайнятися сексом.

Проте навіть секс не позбавив мене від розчарування і болю, які я зазнав, коли у мене вкрали мою олімпійську мрію. Коли Олімпіада закінчилася, я полетів назад до Нью-Йорка, але до Кетскіллу я повернувся не одразу. Я тусувався по всьому місту. Я був дуже пригнічений. Одного разу я пішов на сорок другу вулицю подивитися фільм про карате. Безпосередньо до початку фільму я викурив косяк.

Я затягувався димом, аж тут згадав той випадок, коли Кас спіймав мене з марихуаною. Це було одразу після того, як я виграв свій другий юнацький олімпійський чемпіонат. Один з інших боксерів заздрив мені і здав мене. Перш ніж я встиг позбутися доказів, Кас послав Рут, німецьку прибиральницю, до моєї кімнати, і вона знайшла траву. Кас був лютим, коли я повернувся додому.

«Мабуть, це хороша штука, Майку. Має бути щось дуже хороше, адже курячи це, ти повертаєшся на чотириста років назад, до часів рабства та каторжників».

Того дня він зламав мій дух. Він змусив мене відчути себе нігером дядьком Томом. І він ненавидів таких людей. Він знав, як опустити мене нижче плінтуса.

Отже, я сидів у кінотеатрі, згадуючи про це, і все глибше і глибше занурювався в свою депресію. А потім я розплакався. Коли фільм закінчився, я одразу ж пішов на вокзал і повернувся до Кетскілла. Усю дорогу назад я думав про те, що маю негайно взятися за виснажливі тренування й готуватися до професійних боїв. Я мав виглядати ефектно, коли стану професійним бійцем. Коли ми наблизилися до Кетскілла, я заговорив сам з собою.

«Їм ніколи не бачити когось, схожого на Тайсона. Він вийде за межі гри. Він буде в пантеоні великих бійців поруч із Джоном Салліваном, Джо Луїсом, Бенні Леонардо, Джо Гансом і всіма іншими. Тайсон Неймовірний».

Я говорив про себе в третій особі. Навіть самому собі.

Я накачав себе цим по повній, коли зійшов із поїзда і взяв таксі до будинку Каса. Світ ось-ось побачить бійця, подібного якому він ще ніколи не бачив. Я збирався вийти за межі цієї гри. Попри всю мою повагу і небажання видатись зарозумілим, але тоді я був упевнений у своїй майбутній популярності боксера. Я знав, що ніщо не зможе мене зупинити, і я був певний того, що стану чемпіоном так само сильно, як знав, що після четверга буде п’ятниця. Протягом наступних шість років я не програв жодного бою.

Я ВІДХОДИВ ПІСЛЯ ТИХ ДВОХ ПОРАЗОК, ЯКИХ ЗАВДАВ МЕНІ ТІЛЛМАН, і для боксерського світу я не був аж ніяк жаданою здобиччю. Кас планував, що я виграю золоту медаль на Олімпіаді, а потім почну свою кар’єру з вигідного телевізійного контракту. Проте з цього нічого не вийшло. Професійним промоутерам я був нецікавий. Ніхто в боксі не вірив у Касів «пікабу» – стиль. До того ж багато людей вважали мене занадто низьким для того, щоб бути ефектним важковаговиком.

Напевно, усі ці розмови дійшли до Каса. Одного разу я пішов виносити сміття, а Кас прибирався на кухні.

– Малий, я б хотів, щоб у тебе було таке ж тіло, як у Майка Вівера або Кена Нортона, – несподівано сказав він. – Тоді ти виглядав би по-справжньому страшним. У тебе була б зловісна аура. У них немає темпераменту, але їхні статури викликають жах. Ти міг би лякати інших боксерів до паралічу просто самим твоїм зовнішнім виглядом.

Я мало не вдавився. Мені й до цього дня бракне повітря, коли я згадую цю історію. Я образився, мені було боляче, але я не міг сказати цього Касу, тому що він відповів би щось на кшталт: «О, ти плачеш?! Ти що, маленька дитина? Як ти збираєшся виступати у важливих боях, якщо ти не можеш впоратись зі своїми емоціями?»

Він ставився з презирством до моїх емоцій щоразу, як я виявляв їх. Тому я просто стримав свої сльози.

– Не хвилюйся, Касе, – я примусив себе звучати пихато. – Ти побачиш. Одного дня весь світ стане мене боятися. Вони пітнітимуть кровавим потом, зачувши саме лише моє ім’я.

Того дня я перетворився на Залізного Майка; Я став на 100 % залізним хлопцем. Попри те, що майже кожен із боїв я вигравав у красивій манері, емоційно я докладав мало зусиль, щоб стати тим диким звіром, яким мене хотів бачити Кас. Проте після тієї розмови про мій замалий зріст, я став тим звіром. Я навіть почав фантазувати, що якби я вбив когось на ринзі, то це залякало би всіх. Касу потрібен був антисоціальний чемпіон, тож я вирішив наслідувати таких поганих хлопців із фільмів, як Джек Паланс і Річард Уідмарк. Я з головою занурився в роль зарозумілого соціопата.

Проте спочатку я купив «кадилак». Кас не міг дозволити собі платити за мої витрати, доки ми були