Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Повії теж виходять заміж, Євгенія Анатоліївна Кононенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Повії теж виходять заміж, Євгенія Анатоліївна Кононенко"

404
0
02.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Повії теж виходять заміж" автора Євгенія Анатоліївна Кононенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 47
Перейти на сторінку:
а тепер узялася за мене?!

- Доню, одягни теплу куртку, не сунь у плащі!.. Ти чуєш, повернися, переодягни куртку!.. Ну, як схопиш пневмонію, я з дитиною не сидітиму! Сама будеш її глядіти!

- Чого ти кричиш на цілий під'їзд! Горлопанка!

Внизу грюкнули двері. Бабуся розгублено повернулася до помешкання. У грудях клекотіли рефрени сварки, але треба було готувати дитині вечерю. Вона попленталася на кухню.

- А де мама?

- А мама пішла на роботу.

- На ляботу? А цьому ти на неї клицяла?

– Я не кричала. Ми просто розмовляли.

- Пльосто льозмовляли?

Після вечері читали книжечки. Потім пішли до ліжечка.

Почали переодягатися у нічну піжамку. Дитя було милемиле, найдорожче за все на світі і гарненьке, як амурчик з іноземної листівки. Бабуся не втрималася, ретельно витерла губи від помади і…

- Ну сцьо ти таке льобис, бабусю?.. – зареготала мала. 

Два квитки до опери

Племінниця Ірюся не мала й двадцяти років, а вже була розлученою. З дому колишнього чоловіка повернулася до кімнатки на Некрасівській, яку їй винайняла її мати Олена в родині своїх знайомих. Коли Ірюся тільки-но оселилася в Києві й почала вчитися в університеті, Людмила Харитонівна й Олександр Іванович часто навідувалися до її помешкання, розпитували господарів про їхню локаторку, як вона, чи встає вранці на першу пару, чи не запрошує до себе підозрілих приятелів. Бо чисте дитя з Хотинівки могло пропасти у місті великих спокус. І господарі квартири розповідали: на першу пару не ходить, каже, так рано і викладачі не встають. Друзів до себе не запрошує, але сама повертається додому дуже пізно. Їй були наказали: хочеш у нас жити – додому не пізніше десятої. А Ірюся плакалася мамі по телефону: не дозволяють ходити на курси еспанської мови та на заняття з тібетських знань, знайди мені іншу квартиру. І господарі з Некрасівської скасували комендантську годину, бо також зацікавлені мати трошки грошей, які платить Ірюсіна мама. А де вони ще знайдуть квартирантку не з вулиці? Олександр Іванович з Людмилою Харитонівною регулярно навідувались на Некрасівську, і переконавшись, що хоч би там як, а дитина вчиться, йшли до себе з почуттям виконаного обов'язку. А тепер, після розлучення Ірюсі, такий контроль нібито ставав недоречним. І як це так: зовсім юна нагло вийшла заміж без весілля, а потім так само нагло розлучилася? Це не по-людськи. Те, що без весілля, зрозуміти можна. Зараз дуже сутужні часи, грошей нема ні на що. Ні в старих, ні в молодих. Людмила Харитонівна з Олександром Івановичем також сорок вісім років тому побралися без весілля, бо теж були нелегкі часи. Але все-таки Ірюся могла б принаймні прийти на чай з нареченим до своїх найближчих київських родичів. Але що вже казати про чаювання, яке не відбулося, якщо Ірюся розлучилася з хлопцем. Тільки й знали про нього, що він жив на Жилянській. Неприємне місце, хоча й у самому центрі. Але з Жилянської Ірюся повернулася в кімнатку на Некрасівській. Як бути тепер? Чи треба так само контролювати Ірюсю? З одного боку, вона вже тепер не дівчина, а розлучена жінка. З іншого – все одно зовсім юна. Ще два роки вчитися. Але ходити на Некрасівську пенсіонерам Олександрові Івановичу і Людмилі Харитонівні ставало все важче і важче. Як же бути? Саме про це й говорили вони холодного осіннього вечора, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила розлучена Ірюся.

- Як ваші справи? Давно нічого не чула про вас.

- Ой, не питай Ірюсю. П'ємо кип'яток із сухариками, чай бережемо для гостей. Олесь Іванович просить передати, що гостям все одно раді. А як справи у тебе, Ірюсько?

- По-різному. Щось добре, щось погано. Ви десь буваєте, крім житлової контори й поліклініки?

- Ой, Ірюсь, – сміється Людмила Харитонівна, – ти маєш рацію, переважно в цих двох установах. Раді були б кудись піти, але в гості нема з чим, а в театр нема за що.

- А хочете в Оперу? На «Аїду»?

– Ірюсько, ми намагаємось навіть не ходити біля Опери, щоб не страждати. Я мало не плачу, як бачу афіші, і думаю, що вже туди ніколи не потраплю. Й Олесь Іванович так само. Ось він тобі хоче сказати, що ми відкладали з двох пенсій протягом трьох місяців, і вийшло тільки на один квиток. Олесь Іванович каже, іди краще ти, Людмило Харитонівно, а я йому кажу, Олесю Івановичу, як це так, самій до опери? Ми все життя ходили разом!

- Я вас питаю: хочете завтра на «Аїду»?

- Але ж ми тобі пояснюємо: у нас немає грошей, Ірюсьо.

- Я вам даю два квитки. Ложа бенуар. Йдіть і ні в чому собі не відмовляйте.

– Ірюсю, ми не можемо взяти від тебе такого подарунка. Ти ж іще студентка, звідки в тебе гроші?

- Квитки взяв мій хлопець. Він уже працює.

- Ну то йдіть на «Аїду»! Це так красиво: хлопець і дівчина в Опері! А ми вже по радіо послухаємо улюблені арії.

- Ми не хлопець і дівчина, а чоловік і жінка, і в нас на вечір інші плани.

- Ну то продайте квитки! Ірюсю, продайте квитки під театром! Вони ж дорогі!

- Зараз ніхто не купує квитки під театром, ви відстали від життя. То ви не хочете до Опери?

- Ми так хочемо, що й сказати тобі не можемо. Але ж квитки дорогі…

- Я вам роблю подарунок. Скільки разів мама у вас зупинялася, і нічого не платила. А ви ще й пекли пиріг. Я вам хочу подарувати ці квитки.

- Але ж це дуже дорого, Ірюсьо!

Нарешті домовились, що Ірюся зайде до дяді Олеся й тьоті Люди за дві години до спектаклю. Розповість про своє життя – вони нічого не розпитуватимуть, вона розповість тільки те, що захоче, – підкреслили свою тактовність

1 ... 34 35 36 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повії теж виходять заміж, Євгенія Анатоліївна Кононенко», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Повії теж виходять заміж, Євгенія Анатоліївна Кононенко» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Повії теж виходять заміж, Євгенія Анатоліївна Кононенко"