Читати книгу - "Книжкова обитель, Домінік Фортьє"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Якщо те, що ви кажете, правда, — сказав Роберт, — то він дійсно стане вічним, бо його ім’я знатимуть і через тисячу років.
— Я сьогодні знаю його ім’я: його звати Йоганнес Ґутенберґ. Він простий золотар.
— Люди повсякчас розказують якісь нісенітниці, — мовив Роберт. — Один вихваляється, що зробив літальну машину, інший, що пристрій, який дає змогу рухатися морським дном. То все базікання. Чим той Ґутенберґ від них відрізняється?
— Тим, що він уже зробив те, про що каже.
— А чому ви в тому такий переконаний? — запитав я.
— Я бачив його книжки.
У мене забракло слів, у Роберта теж. Думаю, ніщо стосовно цього загадкового садівника не змогло б його приголомшити більше, навіть якби йому сказали, що це брат Клемент сам винайшов той неймовірний спосіб, його така звістка не надто здивувала б.
— Я власноруч тримав два примірники «Ars minor» — «Малої граматики» Доната, які він видрукував, зовсім однакові, — пояснив Клемент. — Двічі одна й та ж книжка.
— Як йому вдалося?
— За допомогою пристрою, який трохи схожий на виноробний прес. Він вставив туди покриту чорнилом металеву пластинку з вигравіюваним текстом, який потрібно відтворити. Залишається лише покласти зверху аркуш паперу, щоб на ньому віддрукувати текст.
Пояснення було чітким, а процес — обеззброююче простим. Коли заплющував очі, то майже бачив ту машину. Я був певен, що Клемент каже правду.
— Але ж, — запитав я, збурений цікавістю, — знадобилося, думаю, багато місяців, щоб вигравіювати ці пластини, одну за раз? І взяло, мабуть, більше часу, ніж якби просто дали книжку переписувальнику?
— Я неправильно висловився, — продовжив Клемент. — Текст не вигравіюваний. Він складений із багатьох знаків, які можна виймати і міняти місцями граючись, таким чином, що одного набору літер достатньо, щоб зробити всі книжки.
Раптово винахід постав у геть іншому світлі — його значення неможливо переоцінити: всі книжки разом в одному неупорядкованому наборі знаків — усі книжки, які ніколи не напишуть, і всі ті, які ще напишуть, лежать разом, упереміш, під пальцями цього чоловіка, цього німця.
Роберт дивився в морок перед ним і не бачив нічого. Я здогадався, що він намагається визначити, чи ця новина пророкує смерть бібліотеки, чи її відродження. Як жити у світі, в якому книжки робитимуть без участі людини? Безсумнівно, йому не судилося цього знати. Може й на краще.
— І скільки ж існує тих граматик? — спитав він, наче цікавився у того, хто бачив єдинорога, скільки ж у нього було лап. Було їх дві чи тисяча — неважливо.
— Не знаю, — відповів Клемент. — У мене лише одна.
Я подумав, що погано розчув. А потім сказав собі, що брат Клемент знову неясно висловився.
— Ви бачили лише одну? — уточнив Роберт.
— Я бачив дві, — терпляче повторив брат Клемент, — проте в мене тільки одна. Хочете глянути на неї?
У сарайчику посеред городу, поміж насіння, горщиків, лопат і зерна, Клемент ховав справжню бібліотеку: з десяток творів, складених у дерев’яній валізі, обгорнутій льняним полотном.
Він простягнув Роберту невеличкий неприкметний томик. То була граматика Доната. Одна з граматик. Роберт подивився на неї здивовано, а потім передав мені. Сторінки були чистими, а букви ідеально рівними. Коли закрив очі, мені видалося, що зможу здогадатися, які вони, тільки коли торкатимуся до них. Я розплющив повіки — і враження зникло. Поряд зі мною тремтів Роберт. Земля вислизала з-під наших ніг. Ця книжка була монстром, і вона ж була дивом.
Дитина, жертва лихоманки, ще більше тижня залишалася непритомною. Зрештою Андреас теж пішов, забрав із собою свою книжку, проте залишив свою мушлю прочанина другові. Куди мав повертатися — він не знає, але знову мав рухатися.
Я проводжу свої дні і ночі біля ліжка маленького хворого, годую його курячим бульйоном, кладу холодні компреси на його чоло. Брат Клемент приходить тричі на день із паруючою чашкою, в якій плавають трави з гірким запахом. Він лагідним рухом підводить Казимира, дає йому випити відвар, не кажучи й слова повертається до своїх рослин. Іноді з ним навідується його кіт, згортається клубочком біля ніг хлопчика і муркоче. Наступні кілька годин хворий спить спокійніше, і навіть мені вдається стулити повіки більш ніж на кілька хвилин. Коли хлопчик заспокоюється, кіт тихенько йде.
Якось увечері, коли брат Клемент тільки-но увійшов з котом, який слідував за ним по п’ятах, з’явився брат Ґонтьє, озброєний мискою і ножем.
— Що збираєтеся робити, брате мій? — запитав його Клемент чемно.
— Ця дитина не одужає, допоки ми не випустимо погану жовч, яка забруднює йому кров, — відказав Ґонтьє, стаючи на коліна біля ліжка.
Кіт, який там як раз лежав, підвівся, проте не втік. Він задовольнився напівобертом голови до свого господаря, очі напівзакриті.
В одному порусі ми з Клементом стали між лезом і дитям.
— Дуже добре, що ви піклуєтеся про його здоров’я, ви такий зайнятий, — мовив Клемент. — Та я переконаний, на вас чекають важливіші справи.
Промовляючи ці слова, він і на йоту не зрушив з місця.
— Я напевне знаю, що ви думаєте, буцім зможете його вилікувати вашими травами, — відказав Ґонтьє, поглядаючи на миску з залишками золотавої рідини на дні, — але настав час для справжнього лікування, яке візьметься за саму причину хвороби.
— Він спить, — продовжив Клемент. — Гадаю, буде ліпше, якщо він відпочине.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книжкова обитель, Домінік Фортьє», після закриття браузера.