Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Таємниця янтарної кімнати, Валентин Григорович Дмитрієв 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця янтарної кімнати, Валентин Григорович Дмитрієв"

375
0
09.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця янтарної кімнати" автора Валентин Григорович Дмитрієв. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 64
Перейти на сторінку:

Перший поліз Ткаченко. Він спустив ноги у отвір, тримаючись руками за обледенілу цеглу.

— Давай, давай, — квапив Соломаха.

— Зажди, не поспішай поперед батька в пекло, — серйозно відповів Ткаченко і раптом, не вимовивши більше й слова, зник у чорному проваллі. Звідкись здалеку пролунав його крик.

— Мишко, ти що? — злякано закричав Соломаха, нахиляючись над діркою.

— Нічого. Тут схил стрімкий. Ногою в щось уперся. Обережніше спускайся.

Вони сповзли по похилій цементній підлозі. Намацали ногами виступ, затрималися. Ткаченко запалив сірник. Друзі побачили біля себе рейки для вагонеток.





— Здорово! Просто тобі залізниця! А для чого? Спустимося далі, — запропонував Ткаченко.

— Добре.

Обережно, задкуючи, поповзли далі, тримаючись руками за рейки.

Перший зупинився Соломаха.

— Ти що, Іване?

— Ремінь нагорі забув. Поясний. Повернутися треба.

— Не пропаде. Людей там немає. Незабаром все одно вернемося. Не будемо ж ми цілий вихідний тут сидіти. Ходімо.

Щоб виміряти відстань, рухалися по черзі: спершу спускався один, потім другий, запам'ятовуючи, скільки «зростів» пройшли. Наміряли метрів тридцять, нарешті похилий спуск закінчився і підлога під ногами стала рівною.

Запалили сірник. Вони стояли у великій п'ятикутній кімнаті з низькою стелею і грубо поштукатуреними стінами, в які було вмонтовано незрозумілого призначення крани та вентилі. Підлога вистелена квадрат ними кам'яними плитами. Слабке полум'я сірника не давало можливості як слід роздивитися навколо, і тому друзі вирішили оглянути кожну стіну окремо.

Міряючи відстань кроками, вони пішли вздовж кімнати. Нічого цікавого не траплялося. Щоб зекономити сірники, посувалися у темряві, тримаючись руками за шорстку поверхню. Раптом Ткаченко стукнувся лобом об стіну і зупинився.

— Ти що, вирішив пробити? — іронічно спитав Соломах.

— Тут… тут якась дірка, Іване!

Присвітили. І справді, просто перед ними зяяв дверний проріз. Куди вели двері — не було видно.

— Давай обійдемо всі стіни, потім знову повернемося, — запропонував Соломаха.

Пішли далі. У кожній з п'яти стін виявили входи невідомо куди.

— Оце-то номер! Так можна до себе на Полтавщину під землею дійти, — пожартував чомусь не дуже весело Ткаченко. — Що ж, подивимось?

— Може, не треба, Мишко? — замість відповіді спитав Соломаха.

— Ще трохи, а? Скоро повернемось.

Іван погодився.

Підземний хід петляв, як траншея. Нічого особливого в ньому не було, тільки важкі краплі води падали за комір, гучно відлунювали кроки і тягло цвіллю та вогкістю.

— Повернемося? — спитав Соломаха.

— Повернемось. Усе одно без ліхтаря далеко не підеш. Ой ні, почекай. Тут щось цікаве! — раптом сказав Ткаченко.

У тьмяному світлі сірника вони побачили на підлозі круглу кришку люка з двома ручками. Потягли — не піддається. Смикнули ще раз — марно.

— А якщо крутнути? Може, загвинчується?

— Спробуємо.

Знайшли камінь, один узявся за ручку, другий почав бити каменем по скобі люка.

— Ага, йде! Давай, давай! — зрадів Ткаченко.

Ще поворот — і кришку люка раптом вибило з страшною силою. Потік холодної води облив солдатів з ніг до голови. Сірники понесло струменем, і тепер тільки по звуку можна було визначити, що вода б'є вгору широким фонтаном.

— Тікаймо, Іване! — вигукнув Ткаченко і перший кинувся назад, тримаючись за стіну. Вода наздоганяла їх, розливаючись по підлозі. Тепер вона доходила до кісточок і прибувала щосекунди.

Перелякані хлопці бігли щодуху. Ось і підйом. Вчепившись за рейки, вони почали дертися вгору до рятівного виходу, але води ставало все більше й більше, вона вже хлюпала зовсім близько, готова ось-ось схопити їх і понести, як сірникову коробочку.

Швидше, швидше! Зараз з'явиться світла пляма входу. Чому її не видно? Соломаха вдарився головою об камінь.

— Мишко! Нас, здається, завалило!

Він не помилився. Валун зсунувся на своє місце. Виходу на поверхню не було.


6

— Товаришу старшина, у роті вечірню перевірку проведено. Із звільнення не повернулися єфрейтор Соломаха і рядовий Ткаченко. Решта на місці. Черговий по роті сержант Павловський.

— Вільно! Негайно пошліть зв'язкового до командира роти. А я подзвоню комендантові. Хоч не думаю, щоб їх затримали: солдати дисципліновані. Тут щось не те, треба шукати.


7

Сергєєв повертався додому пригнічений. Його обікрали.

У неділю Олег Миколайович цілий день просидів у обласній бібліотеці, йому дозволили покопатися серед уцілілих німецьких книг, які поки що безладно лежали стосами вздовж стін. Із слів працівників бібліотеки, нічого цінного тут не було; очевидно, найбільш істотне німці або вивезли, або сховали так само, як і музейні експонати. І все-таки Сергєєв вирішив витратити кілька днів на «розкопки», як він напівжартома називав своє нове заняття.

Другу неділю працював він у тісній і курній кімнаті, щохвилини чхаючи і кашляючи. Перегорнувши один том, Олег Миколайович відкладав його і брав наступний. Потрапляв до рук, справді, різний мотлох: то «наукове дослідження» з астрології, систематичний опис найрізноманітніших видів павуків, виявлених на території Східної Пруссії, то список імперських чиновників за 1876 рік, то трактат про розвиток лютеранської і католицької церков. А в одній із пачок, перев'язаних тонкою мотузкою, Сергєєв побачив книги, які примусили його забути про час і втому. Це були старанно оправлені і чудово ілюстровані томи з історії культури провінції та міста. Олег Миколайович почав уважно перегортати їх. Купка ліворуч, куди він відкладав те, що здавалося важливим і потрібним, росла на очах.

Ось Сергєєв відклав ще кілька книжок — «Архітектурні і художні пам'ятки Замланда», видані у 1891 році, монографію «З історії культури Східної Пруссії» і твір А. Амбрассата «Провінція Східна Пруссія. Малюнки з історії, географії і словесності нашої рідної провінції» — з якими хотів ознайомитися. Вечоріло. Шкодуючи, що

1 ... 34 35 36 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця янтарної кімнати, Валентин Григорович Дмитрієв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця янтарної кімнати, Валентин Григорович Дмитрієв"