Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі 📚 - Українською

Читати книгу - "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"

909
0
09.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сага про Форсайтів" автора Джон Голсуорсі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 330
Перейти на сторінку:
чужими знайомими й дружинами.

Його помешкання на горішньому поверсі будинку на Слоун-стріт з табличкою на дверях «Філіп Бейнз Босіні, архітектор» аж ніяк не скидалося на помешкання Форсайтів. Вітальні він не мав, за неї правила приймальня; в частині її, відгородженій ширмою, були такі необхідні для повсякденного життя речі, як канапа, крісло, люльки, книжки й капці. Робоча половина кімнати була вмебльована як звичайно: секретер з безліччю шухлядок, круглий дубовий стіл, складаний умивальник, стільці, широка конторка з планами й кресленнями. Джун була тут уже двічі — пила чай під опікою його тітки.

Гадалося, що в помешканні була й спальня.

Наскільки родині Форсайтів пощастило розвідати його прибуток складався з платні за консультацію в двох місцях — по двадцять фунтів на рік,— дещо перепадало за випадкові замовлення, а також — річ більш варта уваги — він мав щорічну ренту, сто п'ятдесят фунтів, які відписав йому батько.

Що ж до самого батька, відомості, які пощастило зібрати, були не такі втішні. Виявилося, що він був медик, родом з Корнуельсу, лікарював у Лінкольншірі, відзначався оригінальною зовнішністю й байронічними нахилами,— вельми примітна фігура у своєму графстві. Дядько Босіні по матері, Бейнз, із контори «Бейнз і Балдбой», Форсайт за інстинктами, хоч і не за іменем, міг розповісти про свого дівера небагато вартого уваги.

— Дивний чолов'яга,— розказував Бейнз.— Про трьох своїх старших синів він говорив так: «Гарні хлопці, але нудні». Тепер вони в Індії, займають добрі посади! А Філіпа він любив. Частенько висловлював чудернацькі міркування; якось каже мені: «Друже мій, ніколи не звіряйте дружині своїх думок!» Але я поради його не послухав; нема дурних! Химерний чоловік. Повчав був Філа: «Жити, хлопче, можна абияк, але померти треба як джентльмен!» І його самого набальзамовано й поховано в сюртуку, шовковій краватці з діамантовою шпилькою. Оригінальна людина, нічого не скажеш!

До самого Босіні Бейнз ставився тепло й трохи жалісливо.

— Байронізм у нього від батька. Поміркуйте-но: раптом кинув мою контору, знехтувавши всіма добрими нагодами, подався за кордон із рюкзаком за плечима й мандрував цілих шість місяців, а ради чого? Щоб вивчити чужоземну архітектуру — чужоземну! Чого він сподівався? І ось, будь ласка,— талановитий хлопець не може навіть сотні за рік заробити! З цими заручинами йому пощастило, як ніколи,— він стане розважливіший; а то він з тих людей, котрі весь день сплять, а цілісіньку ніч працюють тільки тому, що звикли до безладдя; та лихого в ньому не знайдеш — ані крихти. Старий Форсайт чоловік багатий!

Містер Бейнз якнайприязніше ставився до Джун, котра саме тоді частенько бувала в його домі на Лаундз-сквер.

— Цей будинок містера Сомса які в нього визначні ділові здібності!— цей будинок якраз те, що потрібно Філіпові,— казав він Джун.— Навряд чи ви тепер будете з ним часто зустрічатися — і не сподівайтесь на це, моя люба панночко. Добра справа — то добра підстава! Він молодий, йому треба пробивати собі дорогу В його віці я працював з ранку до ночі. Дружина, бувало, мені каже: «Боббі, ти ж за роботою світу не бачиш, подумай про своє здоров'я». Але я ніколи себе не жалів!

Джун поскаржилась йому, що її нареченому ніколи навіть зайти на Стенгоуп-гейт

Коли він зрештою таки навідався, вони й чверті години не побули удвох, як випадково завітала місіс Септімус Смолл, їй неймовірно щастило на такі випадковості. Босіні негайно встав і, як то було умовлено, сховався в маленькому кабінеті, щоб пересидіти її візит.

— Який він худий, голубонько!—сказала тітонька Джулі.— Я часто помічала, що заручені худнуть, але ти подбай, щоб він не змарнів. У продажу є екстракт із телятини фірми Барлоу; твоєму дядькові Свізіну він дуже допоміг.

Джун випросталася перед каміном на весь свій невеличкий зріст, її личко сердито сіпалося: вона вважала несвоєчасний тітчин візит особистою образою і зневажливо відповіла

— Худий він тому, що багато працює; люди, зайняті справжнім ділом, ніколи не гладшають!

Тітонька Джулі надулася; сама вона завжди була худорлява, але з цієї незаперечної обставини мала одну-єдину втіху: могла вдосталь мріяти про те, як би стати огрядною.

— На мою думку,— мовила вона сумно,— ти не повинна дозволяти, щоб його називали Піратом; люди можуть подумати хтозна-що, а він же будуватиме Сомсові дім. Сподіваюся, він поставиться до своєї роботи серйозно: це для нього дуже важливо; адже Сомс має неабиякий смак!

— Смак!— вигукнула Джун, скипівши.— Його смак анічогісінько не вартий, у нашій родині ніхто не має смаку!

Місіс Смолл сторопіла.

— Твій дядько Свізін,— сказала вона,— завжди мав чудовий смак! Та й у Сомса чудовий будиночок, невже ти скажеш, що ні?

— Гм!— відповіла Джун.— Хіба тільки тому, що там живе Айріні!

Тітонька Джулі спробувала сказати щось приємне:

— А наша голубонька Айріні задоволена, що переїде за місто?

Джун поглянула на неї так гостро, наче її очима прозирнуло сумління; потім вираз цей зник, а погляд став іще гостріший, наче їй вдалося погамувати сумління. Вона відповіла гордовито:

— Авжеж, задоволена, а чому ні?

Місіс Смолл збентежилась.

— Не знаю,— сказала вона.— Я гадала, може, їй не схочеться розлучатися з друзями. Твій дядько Джеймс каже, що вона мало цікавиться життям. Ми вважаємо — тобто Тімоті вважає — їй слід частіше бувати на людях. Ти ж, мабуть, за нею скучатимеш!

Джун закинула руки за голову.

— Як би я хотіла,— вигукнула вона,— щоб дядечко Тімоті не говорив про те, що його не стосується!

Тітонька Джулі встала і випросталася на весь свій чималий зріст.

— Він ніколи не говорить про те, що його не стосується,— мовила вона.

Джун одразу відчула докори сумління;

1 ... 34 35 36 ... 330
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"