Читати книгу - "Земля у рівновазі, Альберт Гор"

— на поверхню. Як зазна­чено у недавньому дослідженні проблем підняття морських рівнів, здійсненому Волдвоч Інститутом (Worldwatch Institute; Інститут всесвітнього спостереження — Ред.), Бангкок, Новий Орлеан, Тайбей і Венеція належать до числа великих міст, перед якими постали ці проблеми. Інші великі міста, такі як Шанхай, Калькутта, Дакка, Ханой і Карачі, розташовані на низовинних берегах рік, належатимуть до числа густонаселених територій, що будуть затоп­лені першими. Потеплілі океани, за словами вчених, також, імовірно, призведуть до зростання середньої сили ураганів, оскільки глибина і ступінь тепла верхнього шару океану є єдиним найважливішим чинником, що визначає швидкість ураганних вітрів. Потужніші і частіші шторми, що надходитимуть на сушу з океану, у свою чергу, посилять шкоду від підняття рівня моря, адже саме під час лютуван­ня шторму море просувається з узбережжя найдалі вглиб суші.

Третя стратегічна загроза для водної системи Землі полягає в масо­вих змінах у режимах землекористування, особливо — поширеному вирубуванні лісів. Знищення лісів може вплинути на гідрологічний цикл (природну систему водного розподілу) на даній території настільки ж, як зникнення великого внутрішнього моря. У лісах Землі зберігається більше води, — особливо у тропічних вологих лісах, — ніж у її озерах. Ліси самостійно утворюють дощові хмари, почасти через випаровування-потіння (потіння листя — рослинний відпо­відник людського поту, додайте сюди випаровування з поверхонь на зразок широкого листя). Дійсно, майже одразу після випадання дощу на вологий ліс, густий туман починає плинути назад у небо, підвищуючи і вологість повітря, і вірогідність випадання дощу у напрямку за вітром. Ліси можуть також притягувати дощ, вироб­ляючи гази, що звуться терпенами, і незначну кількість сполуки під назвою диметилсульфід, які здіймаються в атмосферу у формі газу, зазнають окислення і перетворюються на аерозоль часток сульфату, що далі слугують крихітними «зернятками», довкола яких форму­ються крапельки дощової води — так само, як перлина формується довкола крихітної піщинки чи зернятка скорлупи в устриці.

І хоч треба ще чимало дізнатися про симбіоз між лісами та дощо­вими хмарами, нам відомо, що коли ліси знищуються, дощів врешті-решт зменшується і вони приносять менше вологи. За іронією, сильні дощі продовжують певний час випадати там, де був ліс, вимиваючи ґрунт, не захищений більше наметом дерев й не утримуваний коре­невою системою. Прилеглі території іноді затоплюються стоками, що їх раніше зазвичай всмоктував ліс, і сусідні річки часто замулюються ґрунтом, що поступово засмічує їх. Відтак ріки міліють, їх здатність дренувати повеневі води сповільнюється, і затоплювання вздовж берегів стає ще гіршим.

Один з трагічних прикладів втрати лісів, а згодом і води, знахо­димо в Ефіопії. За останні сорок років кількість її території під лісом зменшилася з 40% до 1%. Одночасно кількість дощових опадів знизилася до позначки, коли країна стала стрімко перетворюватися на пустку. Наслідки тривалої посухи, що виникла в результаті цього, поєднавшись із некомпетентністю уряду країни, вилилися в епічну трагедію: голод, громадянська війна і економічне сум'яття спусто­шили давню і колись горду націю.

У Південній Америці деякі люди тепер бояться, що безперервне масове випалювання амазонського вологого лісу перерве гідроло­гічний цикл, що через басейн Амазонки несе дощові опади на захід, у напрямку Перу, Еквадору, Колумбії та Болівії, призводячи до майбутніх посух у регіонах з вирубаними лісами.

Четверта стратегічна загроза глобальній водній системі — це забруд­нення водних ресурсів в усьому світі хімічними забруднювачами, що виробляються промисловою цивілізацією. На відміну від гло­бальної атмосфери, що є єдиним гігантським резервуаром повітря, яке постійно і цілковито перемішується в однорідну суміш, глоба­льна водна система складається з множини великих водоймищ і запасів, що не завжди повністю перемішуються з рештою води на Землі. Оскільки молекули вільно обертаються в глобальній атмо­сфері, забруднювачі на зразок хлорфторвуглеців, що розпадаються на атоми хлору, можуть стати повсюдними в атмосфері Землі. Але у випадку глобального водопостачання це не так.

Однак безліч небезпечних забруднювачів стали надзвичайно поширеними у багатьох водних ресурсах світу. Наприклад, радіо­активні частки, що залишилися після вибухів ядерної зброї за Прог­рамою атмосферних випробувань широко знаходяться у більшості світових вод, хоча переважно у дуже малих кількостях. Ці частки ще не становлять стратегічної загрози, але кілька забруднювачів, що були широко розосереджені на деяких територіях, як РСВ та DDT, можуть бути екологічно небезпечні навіть у мізерних кіль­костях. Відомий російський захисник довкілля Алєксєй Яблоков виявив, що деякі потужні пестициди навіть у надзвичайно низьких концентраціях можуть спричинити зміни в поведінці тварин. Він зазначає, наприклад, що «пестицид за назвою севін, [що] навіть у безмежно малій концентрації — однієї мільярдної — може змінити поведінку великих косяків риби: їхній рух стає нескоординованим. Ця токсична концентрація створює хімічний фон у нашій біосфері».

Нафтові плями — один із забруднювачів, найбільш видимих як в океанах, так і у віддалених від моря річкових системах. Особливо великі плями, на зразок тієї, що утворилася з нафти, навмисно вили­тої Саддамом Хусейном до Перської затоки або недбало розлитої «Ексон Валдез» у затоці Принц Уільям Саунд, привертають нашу увагу, але значно численніші менші плями, непомічені, щороку завдають океанам, імовірно, більшої сукупної шкоди. Жак Кусто, дослідник океанів, стверджує, що забруднення в океанах зараз пошкодило надтонку мембрану на океанській поверхні, що зветься ньюстон, яка відіграє вирішальну роль у стабільному забезпеченні поживою найкрихітніших морських організмів, фітопланктону, з якого, фактично, складається ньюстон і який дає початок ланцюж­ку живлення. Наслідки цього ушкодження ще невідомі, але фіто­планктон відіграє суттєву роль в екології океану і у взаємодії океану та атмосфери. Забруднення також складає серйозну загрозу іншій живій системі в океані — кораловим рифам, що також допомагають підтримувати екологічну стабільність.

Глобальна водна система, як і глобальна атмосфера, має природні механізми, за допомогою яких вона регулярно самоочищається від забруднювачів. Але швидкість, з якою відбувається самоочищення різних водних резервуарів, дуже відрізняється. Води неспокійних і відкритих резервуарів, на зразок сильно забрудненого Північного моря, роблять обіг швидко і під час цього можуть бути частково очищені. Але обіг вод повільних, переважно закритих морів, озер і водоносних пластів дуже повільний — наприклад, Балтійське море оновлюється лише раз на вісімдесят років. У результаті, забруд­нення, скинуте до Балтійського моря царями, й досі змішується із велетенськими кількостями токсичних речовин, скинутих туди після захоплення влади більшовиками, і залишатиметься ще довго після їхнього недавнього повалення. Аналогічно швидкоплинні ріки доволі швидко змивають більшість забруднювачів вниз течією, тоді як деякі великі підземні водоносні пласти проходять за рік лише кількадесят футів, і коли забруднювачі потрапляють у ці водоймища, їх майже неможливо видалити.

В індустріальному світі за останні роки здійснено суттєвий прог­рес у напрямку очищення води. Наприклад, у Сполучених Штатах Закон про чисту воду 1972