Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пан Тадеуш, Адам Міцкевич 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"

18 489
0
01.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Тадеуш" автора Адам Міцкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 98
Перейти на сторінку:
Ловецькі голоси, собак шалені зграї, Тривога, гнів і шал, розлючений ведмідь, — І вгору, аж до хмар, звитяжний крик летить. Спинився й ріг тримав. Здавалось, далі грає, — А то луна йому з лісів одповідає. У кожнім дереві співає ріг луною, Зливаючись в одно, мов хори, між собою, Музика ширшає, іде в безмежну даль, І, затихаючи, ясніє, мов кришталь, — І стихла на краю небесного порога… Тут руки опустив старий митець од рога, І дивний ріг упав, гойдаючися, вниз, На тасьмі стриманий. А Войський зір підніс Натхненний, осяйний, вслухаючись, як тоне Останній дальній звук — останні відгомони. Враз «віват!» крикнули, і оплески стрільців У пущі рознеслись, як стоголосий спів. Поволі стишились. Всі дивляться на звіра; Він, лапи грізнії розкинувши чотири, Ще дише, ще живе, та вже нема снаги Підняти голову. Хоч стомлені з біги, Собаки рвуть його: за правий бік — Стряпчина, А Справник — з лівого п’є крові чорну піну. З наказу Войського киї залізні їм До рота встромлено. Лиш способом таким Завзятих можна псів од звіра відірвати… І знову по гаю бринять гучні вів вівати![92] «Ну, як рушничка б то? — Асесор закричав. — Не змилить? Ще б таки! Хіба я не казав? Рушничка так собі, простісінька пташина,[93] А тільки цок — і єсть! Ладунок не загине Даремно! То-то й є! Сангушко-князь мені Подарував її. Немає кращих, ні!» Тут Реєнт перебив, увесь облитий потом: «Спочатку я стояв, але побачив потім, Що не устояти, хоч Войський: стій та стій! — Ведмідь у поле йде! — у голові моїй Майнула блискавка. Мерщій я на поляну — А бистрий маю зір! Нехай-но тільки гляну, — Уже й по звірові. Як бачите — лежить… Рушниці другої, хоч світ увесь сходіть, Такої не знайти. Погляньте, що за цівка! Сагалас в Лондоні, село Балабанівка — Тут по-англійському написано. (Поляк Рушницю ту робив, та мав англійський знак)». «До біса з Лондоном! То панові здалося, Що він ведмедя вбив? — куйовдячи волосся, Асесор визвіривсь. — Ну й вигадка чудна!» «Мосьпане, тут не с^д і справа тут ясна, — Промовив Реєнт, — є і свідків нам чимало, Все бачили вони і правду розпізнали!» Засперечалися мисливці. Всяк забув, Що й третій ще стрілець на ту хвилину був — Гервазій. Надійшов він непомітно ззаду, Його й не бачили. «Отут чинити зваду, — Пан Войський вимовив, — принаймні є за що! Панове, це ведмідь, не заєць — казна-що! Тут спору не кінчить розмовою одною Та міркуваннями. У чесному двобої Його розв'яжете. Даю свій дозвіл вам… Ото, пригадую, уже давненько, там, Де в тихих берегах ясна тече Вілейка, Жило два шляхтичі: Довейко і Домейко. Обидва стрілили по ведмедиці раз, А хто убив — не знать (так, як оце у вас). Мав кожний запальну, нестриману натуру, — Стрілитися — та й квит! Через ведмежу шкуру, По-стародавньому! Хоч пан, а хоч пропав! Про поєдинок той довгенько пам'ятав Народ — і пісеньок про нього склав багато. Я секундантом був, то й можу розказати Усе в подробицях…» Але не докінчив Старий розповідать: завзятців помирив Гервазій. Писок він розкраявши звіриний І кулю витягши, приміряв до пташини І до англійської сагаласівки… «Ні,- Сказав нарешті він, — ось докази ясні, — І кулю показав поважно на долоні — Ведмедя встрілено з горешківської броні, Та тільки, далебі, я з неї не стріляв». (Тут перев'язану рушницю показав — Стару, заржавлену). «О, треба бути смілим, Щоб попишатися таким митецьким стрілом! Я біг через кущі… аж згадувати страх… Ну, потемніло враз тоді мені в очах, Коли побачив я: горешківська дитина (Хоча й не по мечу: жіночого коліна) У звіра в лапах… Ох! Видима смерть була! Я став молитися — і доля принесла Мені до помочі в ту хвилю бернардина. Він присоромив нас. Оце таки людина! Не міг я стрілити, за цингля взять не міг… Рушницю вирвав він з тремтячих рук моїх І стрілив — та ще й як! За сотню, може, кроків, І просто
1 ... 34 35 36 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"