Читати книгу - "Диво для генерального, Аріна Вільде"

Ми сідаємо в машину, але замість розмови Руслан заводить двигун і зривається з місця.

- Пристібнися, - командує він.

- Гей, куди ти? Я взагалі-то на роботі, - панікую, оглядаючись назад на вивіску сепермаркету.

- Я ж сказав, що ти тут більше не працюєш.

- Хто дав тобі право розпоряджатися моїм життям? – обурююся я.

- Заспокойся, тобі не можна хвилюватись.

- Шкода, що ти тільки зараз це зрозумів, - їдко вимовляю я і тягнуся за ременем безпеки, бо цей божевільний уже порушив щонайменше три правила дорожнього руху.

- Вибач що обійшовся тоді так з тобою, - після нетривалої паузи починає він, я ж дивуюсь його словам.

Невже Руслан вміє вибачатися?

- Але ти теж повинна мене зрозуміти: я вже зневірився колись побачити власну дитину, тому що змирився з діагнозом і тут з'являєшся ти і заявляєш, що вагітна від мене. Після однієї ночі. Ми з дружиною кілька років намагалися і нічого не вийшло.

- Ти одружений? – жахаюся я.

- Розлучений.

- Ну слава Богу. У сенсі, мені дуже шкода, що ти розлучився, - швидко виправляюся я, - просто неприємно було б знати, що ти зраджував зі мною своїй дружині.

- О, так ти мене розумієш! - Він блиснув у мій бік поглядом, його голос просякнутий сарказмом.

- Це інше.

- Ну звичайно. Дуже приємно дізнатися, що жінка якою ти зацікавився заміжня. Ще й щодо імені свого збрехала. Алісо, - виділяє моє вигадане ім'я він.

- Ти не знаєш усієї історії, зрозуміло? – вибухаю я. Та хто він взагалі такий, щоб мене засуджувати?

- Я досить знаю, щоб зараз ми поїхали до клініки і здали тест на батьківство, - жорстко карбує він, я ж завмираю. - Який ще тест? Нічого я не здаватиму! Ти відмовився від нас, зрозуміло? У той момент, коли не дав мені навіть рота відкрити і розповісти все до кінця.

Руслан важко зітхає, наче на нього раптово впав тягар провини.

- Прошу тебе, давай без сварок. Навіть якщо це не моя дитина, я все одно влаштую тебе назад у компанію. Ти відпрацюєш спокійно до декрету, тобі виплатять декретні за законом, компанія ще доплатить. Невже тягати ящики у магазині тобі подобається більше?

- Не подобається, - бурчу я і відвертаюся від нього. Тому що він має рацію.

Ще й із таким графіком роботи я можу загробити своє здоров'я. А від мене залежить малюк. Зараз мені потрібно заткнути гордість і погодитись на пропозицію Руслана. Зарплата вище, премії, доплати, комфортні умови – це набагато краще за те, що я маю зараз. Плюс Льошу подратувати можна, адже він все зробив, щоб мене звільнили.

- Добре, - здаюся я, - тільки не треба мене начальником відділу робити, там є дівчатк=а набагато досвідченіші за мене і гідніші за цю посаду.

– Це вже мені вирішувати, – коротко глянувши на мене, відповідає Руслан. – Місце вакантне із завтрашнього дня. З твоїм чоловіком я ще не розібрався. На кінець залишив. Але теж звільню, можеш бути впевнена.

- Не треба, - сама дивуюсь тому, що сказала.

- Ти захищаєш його? – Руслан дивиться на мене з підозрою. А мав би на дорогу дивитися.

- Він хороший фахівець у своїй галузі, повір. Нехай і далі працює на благо компанії. Він той ще трудоголік, мене це завжди злило. Робота понад усе. Я обов'язково поквитаюсь з ним за всі образи, але інакше. Так буде не чесно і я не відчуватиму задоволення.

У погляді Руслана виник сумнів. Швидше за все, він вирішив, що в мене досі є якісь почуття до Олексія.

– Приїхали, – він паркується перед будівлею клініки. На щастя, це не та в якій ми з Льошею робили тест. Інакше мені було б соромно йти туди знову з іншим чоловіком.

- Почекай, - торкаюся його руки, коли він тягнеться до дверцят. І одразу ж тіло пронизує струмом.

– Що?

- Пообіцяй мені дещо.

- Дивлячись що.

- Коли отримаєш результати тесту, ти не намагатимешся відібрати у мене дитину чи розлучити нас.

- Аля, за кого ти мене приймаєш? - обурюється він. - Я дуже хочу щоб ти була вагітна моєю дитиною, але в мене і в думках не було забирати її. Ти його мати.

- Дякую, - я відпускаю його, потім знімаю з себе жакет з емблемою супермаркету і прямую слідом до будівлі клініки.