Читати книгу - "Танго наосліп, Ельма Кіраз"

— І що з того? — я хмикнула і розсміялася, — ніби це щось змінює.

— Так. І багато чого, — коротко сказав Серафим.

— Абсолютно нічого, — розлючено буркнула, — і ти не маєш права мені вказувати, з ким мені бачитись, де і коли.

— Ти моя наречена! Отже, маєш відповідати цьому статусу. Не хочу, щоб хтось побачив тебе з якимось іншим чоловіком і потім шепотілися про те, що моя кохана мені зраджує.

— Кохана!? — я голосно засміялася, — оце ти дуже загнув. Але можеш про таке навіть не мріяти. Взагалі вся ця ідея, це тупе весілля — одна величезна помилка, яку я постараюсь якнайшвидше виправити. У нас ніколи не буде нічого спільного, чуєш!? Я не хочу пов‘язувати життя з тобою, бо бачу, що це будуть лише постійні страждання, вияснювання стосунків і заборони. Не буду я так жити, ясно? А те, що тобі не подобається, — я штовхнула Серафима в груди, — можеш тримати при собі, бо мені це абсолютно не цікаво!

— Усе сказала? — холодно і коротко спитав Серафим після моєї істерики.

— Повір, не все. Але більше не хочу ні слова тобі говорити, бо просто не маю сил. Тому вважаю цю розмову на даний час завершеною.

— Кажу востаннє, щоб ти трималась подалі від Вадима, — він кинув на мене суворий погляд і мовчки пішов до кімнати.

Я стояла посеред вітальні і від злості стискала долоні в кулаки і глибоко дихала, щоб заспокоїтись. Яке він взагалі має право мені щось забороняти. Хто він такий? Ми ще навіть не одружилися, а уже з‘являється отаке. Якщо він так боїться Вадима, не означає, що це маю робити я. Навідміну від цього ідіота Серафима, його брат ввічливий, вихований і спокійний. Не дивно, що він не може знайти з ним спільну мову. Я сильно гупнула на диван і схрестила руки на грудях. Все віддала б зараз, щоб зникнути звідси і опинитись у себе вдома. Але і там я б не змогла зараз жити спокійно, бо тепер там, мабуть, оселилася та жінка. З якого це дива тато у своєму віці вирішив ще раз одружитися, так ще й з тою, що зламала нашу сім‘ю. У моїй голові занадто багато питань і зовсім нема відповідей. Тому щоб хоч трохи відключитись від цих всіх проблем, я захотіла якнайшвидше заснути. Моя піжама залишилась в кімнаті, то ж довелося так і спати у цьому зеленому платті. Наступного дня Серафим був удома, як виявилось, тренування не було, а на роботі вихідний. Проте за весь ранок ми не зронили ні слова одне одному.

— Я відчиню, — нарешті буркнула я, коли почула дверний дзвінок. Відкривши двері, я побачила перед собою руду дівчину з довгими віями і великими картми очима. Вона була дуже гарною, аж занадто, ніби щойно зійшла з обкладинки журналу. Від такого їі вигляду я трохи скривилась.

— Добрий день. Я можу побачити Серафима? — заговорила вона солодким голосом.

— Перепрошую, а ви хто? — я нахмурилась.

— Ви мабуть його доморобітниця, так? — дівчина посміхнулась, — просто покличте його, він усе знає.

— Що!? — я обурилась, бо може в домашньому одязі я мала не найкращий вигляд, в порівнянні з нею, проте на хатню робітницю точно не була схожа.

— То ви покличете Серафима? Я знаю, що він сьогодні вдома.

— Та звідки ви… — почала я, але не встигла навіть договорити.

— Це до мене, Еріко, все нормально, — з‘явився Серафим і швидко вийшовши на коридор до тієї дівчини, закрив двері мені просто перед самим носом.

Спочатку декілька секунд я вражено витріщалась на двері перед собою, а потім різко поклала руку на дверну ручку, щоб вияснити, хто це така і що вона забула, на хвилиночку, у моїй квартирі. Але щось мене зупинило і я на декілька кроків відійшла назад. Яка взагалі різниця, хто це така і для чого прийшла. Може, це і є моє спасіння від цього дурного весілля. Але з якого взагалі дива вона називала мене доморобітницею? Оце я точно так просто не залишу. Через декілька хвилин Серафим повернувся, на щастя, сам.

— І хто це така? — я стала перед ним, коли він хотів втекти до кімнати.

— Що? Ти розмовляєш зі мною? — він підняв одну брову.

— Негарно відповідати питанням на питання. Кажи.

— І не подумаю. Це моя справа і моє життя. Я маю відчитуватись?

— Ну, почнем з того, що це мій дім і сюди прийшла якась…

— Хто? Ну яка це «якась»? І це не тільки твій дім, він, якби, наш.

— Серафиме, — просичала я, — хто ця дівчина?

— М-м-м…як ти там казала, що я можу бачитись з ким захочу і коли захочу. Питання закрите.

— Ну і нехай, гаразд. Але більше щоб я її тут не бачила, тобі зрозуміло? — я награно посміхнулась і швидко заскочила до спальні, щоб перевдягтись. Ні хвилини не хотілося зараз тут залишатися, тому вирішила трохи прогулятись і привести в порядок свої думки. Не вирішила я нічого кращого, ніж піти у торговий центр. Він якраз був недалеко від нашого будинку, тому туди легко пройтись пішки. 
Я сиділа за столиком і мішала соломинкою лід, що залишився у моєму стакані від холодного чаю. Настрій був просто жахливим. Мені не хотілось повертатися ні в каартиру, ні додому. Я почувала себе якоюсь загубленою овечкою, що не знає, куди їй дітися. Ніколи не думала, що моє життя із захопливого, вільного і веселого може перетворитися у таку неприємну кашу.

— Привіт, — я почула біля себе знайомий голос і підняла голову.

— Привіт, — тихо відповіла я і повернулась до свого «захопливого» заняття. Яна продовжувала стояти і дивитися на мене.

— У тебе все добре? 

— Ні, — я натягнула посмішку, — але це не важливо.

— Ми ще довго не будемо розмовляти одне з одним? — дівчина нарешті сіла навпроти мене.

— Не знаю. Якщо чесно, я вже й забула, чого ми посварилися. У мене зараз стільки всього в голові, що я дивуюся, як досі не збожеволіла.

— Я ще ніколи не бачила тебе у такому розгубленому стані. Значить це дійсно щось серйозне. Тебе образив твій наречений?

— Будь ласка, навіть не згадуй про нього. Він хоч і дратує мене, але з ним ще можна впоратися. Найбільша моя проблема це тато. Виявляється, він вирішив одружитися зі своєю коханкою. Коли я це почула, то просто збісилась. Вилетіла з дому наче ошпарена. Як він може взагалі мені таке казати? Як він взагалі наважився таке зробити!