Читати книгу - "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон"

Читаючи цей лист, ми відчуваємо, що Черчилль усвідомлює страшенні вимоги, які висуває до дружини, і розуміємо: її відсутність йому вже нестерпна і він жадає її повернення. Чому Черчилль пробачив їй флірт із Теренсом Філіпом (коли було що пробачати)? Він кохав її — ось чому. Світ у великому боргу перед нею — по смерті Черчилля британський уряд це визнав і надав їй титул леді за походженням.

Він не досяг би всього без неї. Вона забезпечила його життя міцним та глибоким домашнім фундаментом, і не лише в господарстві та управлінні Чартвеллом, із його дев’ятьма служниками та двома садівниками, а й догоджаючи всім численним емоційним та матеріальним вимогам чотирьох дітей. У цьому її зусилля також потрібно сміливо визнати успішними.

Гідно виховати чотирьох нащадків — Діану, Рендольфа, Сару та Мері — справа не з легких. І хоча їхні життя і кожен із них особисто були не завжди щасливі, усім їм судилося перетворитися на відважних та видатних особистостей. А заслуга це Вінстона (коли бути люблячим батьком йому дозволяв час) і понад усе — Клеммі.

Вона приборкувала його нестримність, змушувала більше зважати на інших і менше зациклюватися на собі, допомогла розкрити в його характері чесноти, привабливі та гідні захоплення. А це було важливо для 1940 року. Країні потрібен був лідер, якого люди могли б розуміти, який викликав би симпатію, здавався б цілковито «приземленим» і правдивим.

Якщо Черчиллю судилося вести свою країну у війні, він мав навчитися встановлювати зв’язок із народом. У випадку Черчилля потрібно було навіть більше: щоб народ фактично ототожнив себе і країну з його особистістю.

61 «Oh My Darling, Clementine» — західноамериканська народна балада.

62 Берті Вустер — персонаж серії комедійних романів та оповідань сера Пелема Ґренвіля Вудгауза.

63 Дживс — персонаж тієї самої серії романів та оповідань, камердинер Берті Вустера.

64 «З ним небезпечно в таксі» — фраза, якою матері застерігали дівчат щодо неблагонадійних, на їхній погляд, залицяльників.

65 Лиш у спокої ми опановуємо душу (фр.).

66 Короля-сонця (фр.).

Розділ 10

Становлення Джона Булля

Кінець липня 1940 року. Становище Британії безнадійне. Рештки Британських експедиційних сил уже давно втекли з території Франції. Німці намагаються розгромити Королівські повітряні сили. Черчилль здійснює інспекцію оборонних об’єктів Гартлпула — міста, відомого тим, що в часи Першої світової війни його обстріляли артилерійським вогнем німецькі кораблі.

Прем’єр-міністр зупиняється перед британським солдатом, озброєним автоматом американського виробництва — «Томпсон SMG» 1928 року, або пістолетом-кулеметом. Ухопивши за дуло, Черчилль висмикує зброю з рук солдата, тримає перед собою дулом донизу, ніби він патрульний і охороняє узбережжя Британії. Повертається прямо на фотокамеру — і в результаті маємо світлину, яка є одним із найвиразніших зображень його твердого наміру до протистояння.

Насправді ця фотографія настільки сильно привертає увагу і викликає емоції, що стає хітом пропаганди по обидва боки барикад. Ґеббельс негайно передрукував Черчилля з пістолетом-кулеметом у своїх листівках, у яких приписував йому роль воєнного злочинця і ґанґстера — людини, яка вподобала собі той самий убивчий інструмент, що й сам Аль Капоне.

Британці також використовували це фото, попередньо вирізавши зображення солдатів у касках, проте в цьому разі пропагандистське послання було іншим. Це фото й нині можна побачити на різного роду горнятках, кухонних рушниках та постерах. Воно, як і тоді, ніби промовляє: так, наше військо дійсно веде цивільний у літах, такий дивний у своєму вбранні, він і досі носить високий «кембриджський» котелок, який був придбаний у «Локс» на Сент-Джеймс-стрит іще в 1919 році (у магазині зберігся запис про це) і вже давно вийшов з моди.

Так, у нього смаки до головних уборів, як у Стена Лорела67, і так, у нього строкаті «метелики», смугасті костюми, і він має вигляд сільського адвоката нижчого рангу. Але ось що я вам скажу — твердить постер тому, хто його побачить: Черчилль тримав зброю в руках уже не раз. Він уміє її зарядити і знає, як звести затвор. Знає, з якого боку вилітають кулі, і вміє їх скерувати куди слід.

Є щось символічне в цьому знімку, хоч це слово надто часто вживають, оскільки тоді, у 1940-му, Черчилль саме був у процесі перетворення на символ — майже буквально. Він трансформувався в душу нації, в ікону відвертої непокори. Погляньте на це круглощоке обличчя, на трохи підняту губу, що додає нотку веселощів, на прямий пильний погляд. Черчилль став утіленням того опасистого джентльмена, який протягом двох століть або й більше у відповідь усіляким «героям» із континенту втілював дещо грубуватий, але товариський образ британця. Він перетворився на Джона Булля і мав чимало спільних якостей із цим персонажем — уособленням Англії XVIII століття, знайомим із пропагандистських листівок наполеонівської доби.

Цей персонаж огрядний, веселий, гучноголосий, звиклий жити по-панськи, але сповнений патріотизму такого рівня, який багато хто вважав би перебільшеним і зайвим, проте сьогодні, в умовах кризи, він цілком виправданий. Неможливо собі уявити, як хтось із його конкурентів зумів би такого досягти: ні Галіфакс, ні Чемберлен, ні Стаффорд Кріппс, ні Іден, ні Еттлі — жоден із них.

Ніхто із тогочасних провідних британських політиків не зміг би без наслідків узяти до рук томмі-ґан (і справді, це досі є золотим правилом усіх політичних фотоподій, про яке аж сичать іміджмейкери: «Зброї не чіпати!»). Ніхто з них не мав ані необхідної самовпевненості, ані тієї яскравості образу, харизми та пробивного характеру, що були притаманні Черчиллю.

Щоб вести країну в часи війни, щоб об’єднати людей у мить усеосяжного неспокою, треба вміти «налаштувати з ними контакт» (якщо вжити сучасний політичний жаргон), глибокий та емоційний. Недостатньо лише звернутися до логіки непокори. Неможливо просто напучувати людей бути хоробрими.

Він мав привернути увагу, підбадьорити, дати поштовх; якщо треба — змусити сміятися, і то сміятися з ворога. Щоб зворушити британський народ, йому потрібно було на певному рівні стати таким, як він, — у тих аспектах характеру, що від самого зачаття були складником національного духу.

Якими ж ключовими