Читати книгу - "Уроки короля жахів: Як писати горор?, Ростислав Семків"

Пише Кінґ, я би сказав, весело: завжди під музику, завжди під важкий рок. Улюблені гурти — «AC/DC», «Guns N’ Roses», «Metallica». Колись Стів, пишучи, літрами жлуктив пиво, тепер із не меншою інтенсивністю рубає чай. Жодного телевізора, інтернету, комп’ютерних ігор; телефони вимкнуто. Бажано писати в окремій кімнаті, що не має вікна. Словом, усе, аби рішуче й повністю зануритися в текст — перебувати лише в художній реальності. Жодного хюґе — тільки Спарта.

Чекай, — скажете ви, — але як же без інтернету? А як щось подивитися треба, перевірити? А для цього, — відповів би Кінґ, — потрібно провадити окрему підготовку ще до етапу написання. Він називає це дослідженням. Навіть написання художнього тексту потребує з’ясування фактів, зазирання в довідники, читання монографій, наприклад, із психіатрії, фармакології чи кримінального права. Ну, довідники можна тримати й під рукою, а додаткові деталі варто додавати вже на етапі редагування.

Усі знають про дві кінґівські чернетки: першу редакцію він робить сам, «за зачиненими дверима», після того, як уже завершений текст «відлежиться» тиждень чи два. Мета другої чернетки — досягти цілісності, фактично глянути на текст очима читачів. Для цього Стівен «відчиняє двері»: пропонує чотирьом-п’яти особам, найперше Табіті та друзям, прочитати та покоментувати. Тут йому скажуть, де історія стає затягнутою, де подіям бракує логіки, а персонажам — мотивації. На цьому етапі треба «викинути все, що не є історією». Після другої редакції текст має стати коротшим на 10 %. Це обов’язково. Коротити Кінґ радить безжально: на етапі редагування стає помітно, що сказане на двох сторінках інколи варто вмістити у два абзаци. Звідси й пряма користь різноманітних письменницьких курсів, де в режимі бартеру можна легко знайти кількох осіб, які погодяться прочитати твій текст. Самому Стівену, звісно, не бракує перевірених рідерів, і він наполегливо радить знайти таких авторам-початківцям. А курси — що ж, їхня найбільша користь і справді у віднайденні однодумців. Адже там «бажання писати сприймають всерйоз».

Інша вигода перебування в подібних середовищах полягає в корисному на майбутнє нетворкінґу: саме на письменницьких курсах можна долучитися до «Старої доброї Мережі Зв’язків», яка в перспективі й уможливить друк вашої книжки. Якраз там дуже часто «видавці та редактори шукають свіженьких нових авторів». От же ж — наче про вампірів пише.

Тоді надходить час третьої, найголовнішої правки — період роботи з фаховим редактором видавництва. Такий редактор уособлює вимогливого читача, він чи вона читали багато подібних текстів, а їхня суперсила — у вмінні робити тексти кращими, і хороші редактори займаються цим уже достатньо довго. Тому їм варто вірити, тому «редактор завжди має рацію». Популярним є інший афоризм Кінґа: «Писати — справа людська, а редагувати — божественна». При цьому, щоправда, Стівен не зізнається, що боги бувають різні: добрі, злі, корисливі, мстиві чи й засліплені та глухі до людських страждань. Підносити їм текст він радить так, аби читати було комфортно.

Комерційну складову спілкування з видавництвом Кінґ не проговорює. Можливо, тому, що й у нього самого траплялися прикрі непорозуміння, якими ділитися не бажає. Для ефективного вирішення подібних проблем він дає одну універсальну та радикальну пораду: знайдіть собі доброго літературного агента. Тепер це потроху стає можливим і в нас.

Резюмувати рецепти Кінґа цікаво ще й тому, що постійно зважуєш, а що ж із цього реально втілити в наших актуальних обставинах: у нашій мові, яка суттєво відрізняється від англійської більшою «кучерявістю», у своєму розпорядку дня, далекому від спокійного побуту заможного мешканця малого Банґора, в українському літературному середовищі, яке супроти американського надзвичайно кволе. Звичайно, я намагався вказати найбільш придатні поради. Головне — пам’ятати про найсмачніші інгредієнти гострих страв Сті-вена: динамічна та стилістично елегантна оповідь, життєподібність персонажів і фірмова Кінґова щирість. Добрий текст завжди є «комбінацією чудової історії та чудового письма».

А, так, ще буквально в одному абзаці Кінґ пояснює, як створити вдалий нонфікшн — книжку, подібну до його власної «Про письменство», яка, до речі, також стала бестселером. Треба просто визначити тему, в якій ти щось знаєш, — каже Кінґ, — і скласти перелік усіх питань, на які хотів би відповісти. Тоді сідай і пиши. І знаєте, що я скажу? Це теж працює.

А що там ще в Номері 217?

Навіть найбільш проникливий письменник не розуміє себе повністю. Це відомо віддавна, і якби було не так, літературознавці би не мали роботи. Тлумачення окремих непрояснених епізодів, пошук наскрізних мотивів, які можуть вказувати на автобіографічні моменти та авторські травми, спостереження за траєкторією розвитку таланту письменника — це наш хліб і м’ясо для наших наукових сюжетів. Кінґ дуже авторефлексивний автор: він багато міркує про себе та власне письмо, проте це не значить, що тут нíчого додати. Я скажу про повторювані прийоми та ходи кінґівського письма, на які він сам не звертає уваги або згадує побіжно. Що ж до тлумачення символіки та глибших філософських пластів Кінґових романів, то це для майбутніх дослідників. Наприкінці наведу ще коротку бібліографію оглядів його творчості в англомовному світі, але, пишучи першу в нас книжку про Кінґа, я цілком певен, що з часом його проза приверне увагу й українських літературознавців. Якби у вашому університеті був окремий курс, щось на кшталт «Стівен Кінґ і традиція готичної літератури», або «Головні поняття психоаналізу в прозі Стівена Кінґа», хіба б вам не закортіло його прослухати? Хіба не можна використати Стівенових вампірів із педагогічною метою?

Однак до справи. У вас — тих, хто читав «Про письменство», — не виникало враження, що там не все сказано? Не хотілося вигукнути, що все це добре, Стіве, прислівники, там, три години письма на день, зачинити двері, відчинити двері, але чогось бракує! Так, усе сказане вище — дуже вартісне та цікаве. Проте кілька важливих інгредієнтів однозначно варто внести до реєстру прийомів Кінґа додатково. Чим він лякає? Як дозує наш переляк? Урешті, що найвдаліше і на яких його текстах вчитися найперше?

Я буду називати оці додатково віднайдені ходи в письмі Кін-ґа авторськими прийомами. На відміну від загальних рекомендацій із книжки «Про письменство», які він частково випозичає в інших і ретельно перевіряє на практиці, поради, наведені далі, — це його особисте know-how, практично внесок у мистецтво письма та механіку створення горору. Якщо в першому випадку ми мали справу з логікою дедукції, тобто йшли від загальних рекомендацій