Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Окопні історії: фронтовий щоденник 📚 - Українською

Читати книгу - "Окопні історії: фронтовий щоденник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Окопні історії: фронтовий щоденник" автора Дмитро Степаненко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36
Перейти на сторінку:
на шматок залізяки, і тепер командири ламають голову, як його списати.

Буквально через тиждень вранці цим же бійцям привезли харчі. Під’їхали, нікого не видно. А вони заперлися в бліндажі й сплять. Море по коліна.

— Я вже боюся вночі засинати, — жаліється Кривбас. — Коли не вийду надвір, чатового або взагалі нема, або сидить у навушниках, фільм на телефоні дивиться.

Інфляція

У бліндажі Прихвостень із Лисом сиділи й спостерігали, як новобранець розчековує гранату. Все було б добре, але… Дзинь! Виривається з рук лапка запалу. Лис устиг вискочити з бліндажа, а Прихвостню всю задницю осколками нашпигувало. Самого дослідника жоден осколочок не зачепив. Його набили і прив’язали поки що до дерева, сподіваючись, що мізків додасться.

Перед Команділою постало непросте завдання: як викрутитися? За подібну надзвичайну пригоду в підрозділі вже його самого штабники «снашатимуть». А замовчати не вийде, улюбленець Прихвостень на хірургічному столі в госпіталі. Лише після ножового поранення оклигав, а тут осколки.

Кого не можна покарати — того можна нагородити.

Замполіт швиденько підготував на Прихвостня документи, і орден він отримав навіть швидше, ніж Барс і Злобний Гном.

Нагороди дешевшають.

Братання

Один з наших бунтівників, Тихий, тепер уже боєць 34-го батальйону, разом із двома новими товаришами по службі під вечір сиділи випивали. На зауваження старшого зреагували оригінально:

— Та ми зараз підемо до сєпарів, побазаримо, і все буде нормально.

Накинули ще по сто грамів хороброї води

і рушили брататися. Метрів за сімсот до ворожого опорного пункту двоє втратили хоробрість і зупинилися.

— Боягузи, я сам піду! — вирішив ексрозвідник.

Коли Тихий підійшов до дороги, поряд зупинилася машина, звідти вистрілили, і він упав. Після цього сєпари дистанційно підірвали електродетонатором керовану міну в бік парочки. Одному нашпигувало осколками живіт, а іншому пошкодило ногу. На своє щастя, вони трохи не дійшли до охоронних мінних загороджень опорніка. Сяк-так, підтримуючи один одного, поранені доповзли до своїх. А Тихого більше не бачили. Шукали — не знайшли. Серед полонених не виявили. Жодної інформації.

Через три місяці сєпарів на цій ділянці відтіснили на пів кілометра, і в хащах випадково натрапили на залишки солдата. Упізнали по чубчику. Тяжко поранений, він уночі відповз трохи, заховався і помер.

ВДОМА

Кет

Приїхав я уже нарешті додому. Зібралися родичі, засмажили шашлик. Лише сіли за стіл, дзвонить знайомий волонтер:

— Ти вже вдома? Телевізор дивився?

— Ні. А що там?

— Кет із 17-го батальйону загинула.

— Ну от, відпочив.

Шашлик у горло не лізе. Неначе й поїхав від війни, а вона не відпускає, геть і вдома знайшла. Ну вже нехай чоловіки, але не повинні молоді дівчата на війні гинути. До цього звикнути не можна. Смерть знову застала зненацька. Доки всі знайомі дома живі-здорові не будуть, повного спокою я не матиму.

Я ще не повернувся.

Заклопотаний

Дембельнувся Мотора. Дома якось згадав, що мисливська рушниця уже рік не чищена. Розібрав її на лавці у дворі, аж тут міліція:

— А що ж це Ви, громадянине, не являєтеся у райвідділ рушницю перереєстровувати? Всі строки минули. Ми ось уже конфісковувати її приїхали.

— Та я зайнятий був.

— Ну і чим, якщо не секрет?

— Людей убивав…

Зависла напружена пауза. Треба було бачити ці квадратні ментовські очі.

— Що, вояка? — здогадалися нарешті.

— Ага.

Правоохоронцям стало настільки легше, що вони тут же перереєстрували рушницю, без питань і штрафів.

Учасник

Зібрали в бібліотеці десятків зо три вояків. В урочистій обстановці вручають грамоти й схожі на медальку значки.

— Мужики, дивіться, яка у мене грамота! Тут написано, що я мужній, високопрофесійний і до купи ще й патріот. Підписи й дві печатки. А у вас є документ із печаткою, що ви патріоти? Отож!

— Ну, все! Нарвався на чорну заздрість…

— Я, якби не сидів, упав би…

— Аж сльозу видушив.

— Це що, а от у мене медаль! З одного боку — кібчик двоголову гадюку душить, а на іншому — напис «Учасник АТО».

— Мені такі самі в школі давали за змагання з тенісу, — чую голос збоку.

— Ну, не скажи. На тих було написано «І місце», «ІІ місце», а тут просто «Учасник».

— А ти що, хотів, щоб тобі видали медаль із написом «Чемпіон АТО», «І місце в АТО» чи взагалі «Переможець АТО»? Губу розкатав… Тут діє олімпійський принцип: головне не перемога, а участь.

Підсýмочок

Навряд чи хто з нормальних людей зберігає експрес-накладні з «Нової Пошти». А в мене їх цілий підсумочок. Чисті з одного боку половинки стандартного аркуша, складені вчетверо — бойовий варіант захалявної книжечки. Саме на них я записую свої окопні історії. Якщо вдається позичити на годинку ноутбук, набираю текст в електронному вигляді, а листочки палю. Тут уже рукою подати до публікації на Facebook. Наче попалив більшість, але отримуєш чергову передачу і життя підкидає щось новеньке. Або згадуєш якусь подію й бачиш її по-новому, вартою окремої оповідки. Підсумочок завжди в правій кишені. Щось надумав — дописав.

Коли мене запитують: «Навіщо ти воюєш?», я вже давно нікому й нічого не хочу доводити. Але в правій кишені завжди є кілька декларацій від передач родичів, друзів і знайомих. Значить, їм важливо те, що я тут. Як і незнайомій мені дитині з невідомої школи, котра написала: «Дякую, що ти хоробрий!» А ще думаю про моїх бойових побратимів, знайомих і не дуже вояків, поряд із якими я жив і воював, любив і ненавидів, сумував за загиблими товаришами і сміявся над живими. Я тут заради усіх них.

Кожна накладна подібна медалі. З одного боку — ті, хто воює. З іншого — ті, хто нас підтримує. Ми справді одне ціле. Нація. Якщо хтось цього не відчуває — шкода… Пояснювати марно…

Літературно-художнє видання

Дмитро Анатолійович Степаненко

окопні історії

Фронтовий щоденник

Видання 2-ге, доповнене

(українською та російською мовами)

Технічний редактор О.М. Корнілов

Коректор Ю.А. Степаненко

Комп’ютерна верстка: В.М. Ященко, І.О. Правдіна

Обкладинка Н.Г. Бондаренко, Ю.В. Тарасова

Формат 70x100/32.

Ум. др. арк. 9,6.

Замовлення № 732.

Поліграфічно-видавничий центр ТОВ «Імекс-ЛТД»

Свідоцтво про реєстрацію серія ДК № 195 від 21.09.2000.

25006, м. Кропивницький, вул. В. Панченка, 29

тел./факс (0522) 32-08-32, 32-17-05,

моб. тел.: (050) 457-24-24 — приймальня,

е-mail: [email protected]

Примечания

1 ... 35 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Окопні історії: фронтовий щоденник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Окопні історії: фронтовий щоденник"