Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Карти на стіл 📚 - Українською

Читати книгу - "Карти на стіл"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Карти на стіл" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 56
Перейти на сторінку:
кишені кілька монет, розрахувався з водієм і зайшов у будівлю разом із письменницею.

Їх провели до кабінету суперінтенданта Баттла. Той сидів за своїм столом зі ще дерев’янішим виразом обличчя, ніж завжди.

– Нагадує якусь новомодну скульптурку, – прошепотіла місіс Олівер до Пуаро.

Баттл підвівся й потиснув їм обом руки, після чого вся трійця сіла.

– Я подумав, що час нам уже провести невеличку зустріч, – мовив поліціянт. – Я розкажу вам, про що дізнався сам, а ви – про свої успіхи. Ще тільки зачекаємо на полковника Рейса і тоді…

Але в цей момент двері відчинилися, і до кабінету зайшов полковник.

– Даруйте за спізнення, суперінтенданте. Добрий день, місіс Олівер. Вітаю, мсьє Пуаро. Перепрошую, якщо змусив вас чекати. Річ у тім, що я від’їжджаю завтра й мав завершити багато справ.

– Куди ви вирушаєте? – запитала місіс Олівер.

– На невеличке полювання в Белуджистані.

З іронічною посмішкою на вустах Пуаро сказав:

– У тих краях зараз трохи неспокійно, чи не так? Мусите бути дуже обережними.

– Обов’язково, – відповів Рейс серйозним тоном, проте його очі зблиснули грайливим вогником.

– Маєте щось для нас, сер? – поцікавився Баттл.

– Так, зібрав інформацію про Деспарда. Ось, тримайте…

Він підсунув суперінтендантові стосик паперів.

– Там повно інформації про те, де й коли він бував. Мені здається, що більшість із цього не має жодного стосунку до нашої справи. Та й узагалі тут немає нічого компрометувального. Він міцний горішок з ідеальною репутацією. Прихильник суворої дисципліни. Місцеві його завжди любили й довіряли йому. В Африці, де полюбляють давати одне одному довжелезні імена, його прозвали «Чоловіком, що тримає рот на замку й судить по справедливості». Наші ж усі одностайно сказали б, що він Пукка Сагіб[45]. Він прекрасний стрілець, людина холодного розуму. Та й загалом далекоглядний і надійний чолов’яга.

Заледве розчулений цією хвалебною промовою, Баттл запитав:

– Чи є якісь раптові смерті, пов’язані з ним?

– Я надав цьому питанню особливу увагу. Одного разу він прийшов на поміч своєму товаришеві, на якого напав лев, і врятував його.

– Зараз ми маємо зосередитися не на історіях порятунку, – зітхнув суперінтендант.

– Але ж і наполегливий ви, Баттле. Що ж, мені вдалося накопати інформацію лише про один випадок, який потенційно може вас зацікавити. Під час подорожі у віддалені райони Південної Америки Деспард супроводжував професора Лаксмора, відомого ботаніка, та його дружину. Професор помер від лихоманки і був похований десь біля витоків Амазонки.

– Від лихоманки, кажете?

– Так, від лихоманки. Але, щоб бути зовсім чесним із вами, мушу сказати, що один із місцевих носіїв (якого, до речі, звільнили за крадіжку) розповідав, начебто професор не помер від лихоманки, а був застрелений. Проте цих чуток ніхто ніколи серйозно не сприймав.

– Здається, їхній час настав.

Рейс похитав головою.

– Я виклав вам факти. Ви просили зібрати інформацію, і ви маєте на неї право. Але я ні за що не повірю, що та брудна робота, свідками якої ми всі стали, справа Деспардових рук. Баттле, повірте, він – своя людина.

– Тобто людина, яка не здатна на вбивство?

Полковник Рейс завагався з відповіддю.

– Нездатна на те, що я назвав би вбивством, так, – зрештою сказав він.

– А проте здатна вбити когось, якщо на те будуть вагомі й незаперечні, на її погляд, причини?

– У такому разі я переконаний, що це справді були б вагомі й незаперечні причини!

Поліціянт похитав головою.

– Не можна дозволяти, щоб одна людина вирішувала долю іншої й брала закон у свої руки.

– Але так буває, Баттле. Бувають різні ситуації.

– Втім, так не має бути. От що я хочу вам сказати. А ви якої думки дотримуєтеся, мсьє Пуаро?

– Я погоджуюся з вами, суперінтенданте. Я ніколи не схвалював убивства.

– Але ж і цікаві розмови ви тут ведете, – втрутилася місіс Олівер. – Так, наче обговорюєте полювання на лисиць чи відстрілювання скоп для виготовлення капелюшків. А вам не здається, що є люди, яких таки треба вбивати?

– Цілком можливо.

– Ну от бачите!

– Ви не розумієте. Мене цікавить не стільки жертва, скільки те, як убивство може змінити характер убивці.

– А що ви в такому разі можете сказати про вбивства на війні?

– На війні не ви вирішуєте, кого вбивати. А це якраз найнебезпечніша річ. Щойно людина сповнюється переконання, наче знає, хто має право жити, а хто ні, тоді така людина вже за крок від того, щоб стати найстрашнішим убивцею – таким, що вбиває не заради якоїсь вигоди, а заради ідеї. Така людина перебирає на себе функції le bon Dieu[46].

Полковник Рейс підвівся:

– Пробачте, але не можу більше залишатися з вами. Маю ще безліч справ. Я дуже хотів би дізнатися, чим усе це закінчиться. Втім, не здивуюся, якщо цій справі не буде кінця-краю. Адже навіть якщо ви дізнаєтеся, хто саме це зробив, буде майже неможливо довести провину цієї людини. Я надав вам усю інформацію, яку ви просили, але я вважаю, що Деспард не вчиняв цього вбивства. Можливо, до Шайтани дійшли якісь чутки про смерть професора Лаксмора, але це й усе. Деспард – своя людина, і я не вірю, що він може бути вбивцею. А я в людях розбираюся.

– А що ви можете сказати про місіс Лаксмор? – запитав Баттл.

– Вона живе в Лондоні, тож можете самі навідати її й розпитати що треба. Її адреса є серед документів, які я вам дав. Здається, вона мешкає десь у Південному Кенсінґтоні. Але я ще раз повторюю, що Деспард не той, хто вам потрібен.

Полковник Рейс вийшов із кімнати, ступаючи м’яко й безшумно, як справжній мисливець.

Суперінтендант замислено кивнув головою, коли двері за ним зачинилися.

– Мабуть, він має рацію, – підсумував Баттл. – Полковник Рейс справді вміє розбиратися в людях. А втім, ми не можемо нікому вірити просто на слово.

Він проглянув стос документів, які Рейс поклав на стіл, час від часу записуючи щось олівцем у блокноті, що лежав поруч.

– Суперінтенданте Баттл, – озвалася місіс Олівер. – То ви розкажете нам, що вам вдалося дізнатися?

Він звів на неї погляд й усміхнувся, від чого вираз його дерев’яного обличчя трохи пом’якшився.

– Це доволі грубе порушення правил, місіс Олівер. Сподіваюся, ви це розумієте.

– Дурниці, – сказала жінка. – Я впевнена, що ви розкажете нам рівно стільки, скільки вважатимете за потрібне.

Поліціянт похитав головою.

– Ні, – рішуче відповів він. – Карти на стіл. Ось наш девіз у розслідуванні цієї справи. Граємо абсолютно відкрито й чесно.

Місіс Олівер підсунулася на своєму стільці поближче.

– Тоді розповідайте, – мовила вона майже благальним тоном.

Суперінтендант неквапливо почав:

– Насамперед мушу сказати, що

1 ... 34 35 36 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карти на стіл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карти на стіл"