Читати книгу - "Засвідчення"

Розпорошуючи увагу, Керманич почав усвідомлювати, як тремтить його голос під час розмови з Голосом. Майже як повітряні ями, які штовхають літак нагору та вперед, а пасажир сидить усередині, прищібнутий ременем і до смерті переляканий. Або коли б він дивився телевізійне шоу по кабельному, де перебої і картинка міняється кожні кілька хвилин. Та все ж таки розмова поновилася там, де урвалася.

Голос говорив ще різкіше й сердитіше, ніж зазвичай:

— Я дам вам більше інформації — і не турбуйтеся, я ще працюю над ситуацією клятої заступниці директора. Подзвоніть мені завтра.

В голові його спалахнуло кумедне зображення заступниці директора: ось вона йде на автостоянку, доки він на межі, й сама грюкає замком його машини, нишпорить у нього в бардачку, садистично чавить москіта.

— Я не знаю, чи добра це наразі ідея щодо Ґрейс, — мовив Керманич. — Мабуть, краще…

Проте Голос уже почепив слухавку, лишивши Керманича дивуватись, як це так швидко запала темрява.

Керманич спостерігав заплутану геометрію крові та тендітних кінцівок. Він не міг одірвати погляду від москіта. Він хотів сказати Голосові ще щось, але забув через цього москіта, і тепер доведеться зачекати до завтра.

Чи може бути й таке: то ж він сам розчавив москіта і геть забув про це? Вирішив: малоймовірно. Ну, гаразд, на випадок, якщо не він зробив, треба лишити тут цю проклятущу істоту, з плямою крові. Це може стати повідомленням-відповіддю. Хай мине час.

11. ШОСТИЙ ПРОЛОМ

Удома на сходинці порога чекав Чоррі. Керманич пустив кота всередину, вийняв якийсь котячий корм, куплений у крамниці, разом із курячим сандвічем, попоїв у кухні, хоча від їжі Чоррі тхнуло жирною лососиною. Він дивився на кота, як той жує, але сам думками був в іншому місці, згадуючи те, що вважав провалами за цей день. Почувався так, буцімто промазав усі паси, і тренер старших класів горлає на нього. Мур за дверима відкинув його. Мур і зустрічі забрали забагато часу. Навіть мандрівка до межі не впорядкувала речей, а просто стабілізувала, відкриваючи нові напрями дослідження. Ідея, що директорка побувала на межі до останньої одинадцятої експедиції та повернулася, не давала йому спокою. Чіні, під час їхньої мандрівки до межі: «Я ніколи й гадки не мав, що директорка в усьому з нами згодна, розумієте? Або в неї був свій радник, або вона радилася про щось інше з Ґрейс. Або я не надто знаюся на людях. Що, зрештою, можливе».

Керманич сягнув рукою до сумки з деякими нотатками про поїздку до межі та був шокований, знайшовши аж три мобільні телефони замість двох: один гладенький, з лиском, для спілкування з Голосом, другий — для звичайного використання, а третій — більший. Насупившись, Керманич витягнув усі. Ага: третій — то старий, неробочий телефон, який уже не діє, з письмового стола директорки. Керманич утупився в цю знахідку. Як він там опинився? Чи це Ґрейс поклала? Старий чорний жукоподібний телефон, потрісканий, помережаний ямками, оплавлений, зі шкіряним корпусом, трохи схожим на черепаховий щиток. Ґрейс не могла цього зробити. Напевно, вона лишила його у своєму кабінеті, коли все скінчилося, а Керманич, мабуть, знеобачки прихопив телефон із собою. Але тоді чом він не помітив цього на стоянці, після розмови з Голосом?

Він поклав телефон на кухонний столик, раз чи два обережно зирнувши на мобільний, а тоді перейшов до вітальні. Та що ж він випустив з уваги?

Після кількох спроб серйозно зосередитися він увімкнув телевізор. Невдовзі Керманича обстріляли монтажем з реаліті-шоу, новин про нове школярське побоїще, доповіді про нове сміттєзвалище в океані, а якийсь диктор викрикував чергові результати змагань ММА.[19] Він вагався між кулінарною передачею і детективом, двома своїми улюбленими жанрами, бо вони не примушували його думати, — поки нарешті вирішив зупинитися на детективі, а кіт муркотів у нього на колінах, мов вічний двигун.

Дивлячись телевізор, Керманич згадав лекцію на другому курсі коледжу, яку читав професор-еколог. Зерно її полягало в тому, що інституції, навіть окремі урядові департаменти, є конкретними втіленнями не просто ідей чи думок, а й ставлення та емоцій. Як ненависть або співпереживання, тверджень на кшталт «Імігрантам слід вивчати англійську мову, або ж вони не є громадянами», чи «усі пацієнти психіатричних лікарень заслуговують на нашу повагу». Що у роботі, скажімо, агенції ви могли б, попрацювавши, відкрити не просто абстрактну думку, яка лежить за певними речами, а й конкретні емоції. Південний Округ був створений для розслідування (і стримування в собі) Нуль-зони, і, все ж таки, попри всі ознаки й символи тієї місії — усі розмови, й особові справи, й інструктажі, аналізи — всередині агенції існували ще й емоції або ставлення, позиція. Його розчаровувало, що він не може цілком охопити це, начебто йому треба якогось іншого чуття або бракує якоїсь чутливості. Та все ж таки, як сказала Ґрейс, хай-но він обживеться у Південному Окрузі, хай почується тут затишніше, і це огорне Керманича коконом, і він теж стане занадто посвяченим, щоб це сприймати.

Цієї ночі він не бачив снів. Пам’ятав, як прокинувся, коли вже давно розвиднілося: щось дрібненьке повзло по даху ривками-стрибками, але незабаром перестало рухатися. Цього не було досить, щоб розбудити кота.

12. РОЗБІР ЗАВАЛІВ

Зранку, повернувшися на роботу, він виявив, що у нього в кабінеті перегоріла одна флуоресцентна лампа, й освітлення пригасло. Крісло і письмовий стіл Керманича, зокрема, огортала сутінь. Він перемістив лампу з книжкових шаф та поставив на полиці таким чином, щоб вона освітлювала стільницю ліворуч. Щоб краще побачити: Вітбі виконав свою погрозу й лишив на його письмовому столі грубий, трохи пошарпаний документ, за назвою «Теруар і Нуль-зона: Комплексний Підхід». Щось в іржі на масивній скріпці, яка тримала титульну сторінку, у пожовклих аркушах, написаних кольоровою ручкою анотаціях, або, може, подертих і склеєних скотчем ілюстраціях викликало в нього нехіть лізти до цієї кролячої нори. Хай зажде своєї черги, що означало наступний тиждень або навіть наступний місяць. Він провів ще одну