Читати книгу - "Тореадори з Васюківки (2004)"

— Та я хiба що, можна й вибрати. Хоч зараз. Поїдемо?

— Трохи згодом. Через годину. Як дiд у сiльмаг пiде.

— А що ти взагалi дома скажеш, як тiкатимеш? Вони ж хвилюваться будуть. Все село на ноги пiднiмуть. Шукатимуть Я собi уявляю!

— Звичайно ж, я не скажу: "Дорогi родичi, я тiкаю вiд вас на безлюдний острiв. Бувайте здоровi. Пишiть". Це ж комедiя. Нiхто ж так на безлюдний острiв не тiкає. Матерi й тату взагалi нiчого не доведеться говорити. Вони в Києвi. А дiдовi я щось придумаю. Скажу, наприклад, що до тiтки Ганни у Пiски пiду. Там же i Яришка зараз гостює. Щось вигадаю… Щоб панiку не пiднiмав.

— А потiм що? Як мати приїде i як довiдаються, що ти зник?

— А менi що — хай шукають. Аби не знайшли. Гуньку теж, пам'ятаєш, три днi шукали, а потiм кинули. I нiчого. Тепер рiдко хто й згадує. Так i мене… — тут голос у Кукурузо затремтiв. Мабуть, думка про те, що його забудуть, була все-таки гiрка йому. I вiн поспiшив перевести розмову на iнше: — Головне; острiв треба хороший надибати. Щоб i мiсце рибне було, i дичина щоб…

— А ти й рушницю братимеш?

— Аякже. У Робiнзона було навiть кiлька рушниць. Але я й з одною своєю берданкою не пропаду. Ти ж знаєш мою берданку. Б'є, як скажена. Навiть краще дiдового "Зауера".

Це вже Кукурузо перебiльшував. Та я не став сперечатися — хлопець на двадцять вiсiм рокiв на острiв тiкає, хай потiшиться. Торiк дiд подарував йому на день народження берданку i почав брати з собою на полювання. Кукурузо дуже пишався i своєю одностволкою, i тим, що ходив на справжнє полювання. Я заздрив йому i теж мрiяв про рушницю, але в мене її не було.

В сiнях почувся кашель, рипнули дверi, i у двiр вийшов дiд Варава. Глянув сердитим оком на нас i сказав:

— Я у сiльмаг на хвилинку. Глядiть менi тут!

— Та ми нiчого. От тiльки на рiчку, може, скупатися. Бачте, спека яка, — прохальним тоном сказав Кукурузо.

— Вроки, вроки треба вчить, а не купатися. Двоєшник! — буркнув дiд i, крекчучи, переступив через перелаз. Я з сумнiвом глянув на Кукурузо.

— Нiчого, пiдем, — тихо сказав вiн. — Я знаю ту "хвилиночку". Зустрiнуться бiля сiльмагу з дiдом Салимоном i години зо три пропатякають, не менш.

Хоча нiчого дивного й не було в тому, що ми їдемо на човнi в плавнi (скiльки разiв їздили i рибу ловить, i просто кататися), нi в кого нiякої пiдозри не могло виникнути, але ми пробиралися до рiчки крадькома, весь час озираючись. I жодним путящим човном не скористалися. Хоча всi вони були припнутi бiля берега, i нам не заборонялося брати їх — тут i мого батька човен був, i дiдових Варавиних аж троє (довбанка i двi плоскодонки). Ми розляглися i перепливли на той бiк на пiщаний острiвець, де за великим кущем верболозу лежала ота гнила, зношена, як старий черевик, нiчия плоскодонка, з якої ми думали зробити, але так i не зробили пiдводного човна i на якiй тонув Ява. Ми її пiсля того зашпаклювали, просмолили, i вона хоч i пропускала все-таки воду, але не тонула: як не забувати вичерпувать, можна плисти. Тут же пiд човном лежало довге потрiскане весло, яке ми позичили в дiда Варави. Вiн i не помiтив — у нього в сараї щось з десяток весел валяється: i короткi — для довбанки, i довгi — для плоскодонок. У нас же, знаєте, як на плоскодонках їздять? Навстоячки. Стоїш на кормi (або й на носi) i то з одного боку, то з другого пiдгрiбаєш. Тому й весло довге. Так гребти — вмiти треба. Як не вмiєш, можеш тiльки — беркиць! — i годуй ракiв. Ну, ми з Кукурузо змалку вмiли — нам не страшно.

— Черпака не забудь, бо висьорбувать доведеться. Бач, тече все-таки, калоша стара, — сказав Кукурузо.

Одiпхнулися ми й поїхали.

Обiгнули острiвець — i вже в очеретах. Вузенькою стружкою пливемо. Гребе Кукурузо — хоч i я добре вмiю, але вiн бiльший мастак. Гребе тихо, обережно — пильнує. Стружка звивиста, весь час завороти. Як гребонеш дужче, нiж треба, — разi — i човен уже носом в очерети залiз. Од-пахайся потiм назад, виймай носа — морока! Добре гребе Кукурузо — нi разу в очерети не вгнався.

Я лежу на носi, дивлюсь у воду. Вода прозора-прозора — геть до самого дна видно: водоростi, латаття, корчi. I навiть видно, як риби шмигляють. Iнтересно!

Все далi й далi заглиблюємося ми у плавнi. Несподiвано за поворотом вiдкрилося широке плесо. Гладiнь — анi зморшки. Бiлi й жовтi лiлiї розкиданi — як на картинi. Посеред плеса двi пiрникози плавають. Вгледiли нас — i нема. Так швидко пiрнули, нiби й не було. Тiльки рiвне плесо. Аж гульк — метрiв за двадцять — наче й не вони, а iншi…

Знову ми в стружку заїхали.

Ш-ш-ш! С-с-с! Ш-ш-ш!

Качки пролетiли.

Мисливський сезон не почався, i ще не ляканi качки хмарами лiтають над нами.

— От би рушницю! — каже Кукурузо.

— Ага, —