Читати книгу - "Роман крізь час, Люсі Лі"

– Але ж відповіді від мене ти хочеш саме зараз? — шепочу йому в губи. – Не боїшся що можу обдурити.

– Машо, я знаю яка ти насправді, тому, ні…

– Добре, — випалюю на одному диханні. – Я згодна на твою пропозицію, і теж як і ти, повірю тобі на слово. Бо мені ще юристів не вистачало. То… ми займемося цим саме зараз? - кокетливо, скидаю бретельку плаття з одного плеча. 

Ну все Машо ти зовсім п'яна, і завтра тобі за свою поведінку буде дуже соромно. 

Максим не відповідає, лише мовчки тягне мене на себе, змушуючи сісти поряд. Проводить теплою долонею по моїй вилиці, ковзає вниз та великим пальцем злегка зминає губи. Як заворожена тону у його полум'яних очах, зовсім забувши про всі умовності та перешкоди між нами тягнуся до його губ. Щоб нарешті поцілувати. 

Низько загорчавши, Максим обхоплює мене за потилицю, та жадібно відповідає. 

Наш поцілунок стрімко набирає обертів, перетворюючись в глибокий і пристрасний. Його язик вже володарює у середині мого рота, зводячи з розуму напором та шаленою пристрастю. 

Наші тіла від напруги та збудження почало бити дрібним тремтінням, дихання збилося, і в густій тиші приміщення чулися лише наші солодкі стогони. 

Бог мій, я і подумати не могла що так шалено його хочу. Чи може він щось підсипав у моє віскі? Бо вже настільки збудилася, що мені здається, якщо він зараз мене не візьме, то я згорю від перезбудження на цьому самому дивані. 

Свердлов, не припиняючи нещадно мучити мої губи, безсоромно обгладжує ніжну  шкіру моїх оголених стегон. У місці, де закінчуються панчохи, але ще не починалися трусики. Пестить набряклі від бажання груди, стискає сідниці, зводячи цими безсоромними дотиками мене з розуму. 

Але в якусь миті все різко закінчується.  

Максим відсторонюється від мене, і я здивовано вирячила на нього очі. 

– Щось не так? - хриплю, сілим від збудження голосом.

– Поїхали з відси, — різко схопившись, Свердлов тягне мене на себе, допомагаючи встати з дивана. Я досі не розуміючи що відбувається, та намагаючись, відсмикнути, непристойно задерту сукню, по інерції йду за ним.

– Куди? - ошаліло видихаю, коли бачу як Макс відчиняє двері кабінки, та тягне мене на вихід. 

– Зараз побачиш, — кидає мені через плече.

– А як же договір, ти вже передумав? – задихаючись від швидкої ходьби, видихаю. 

– Ні, — коротко карбує. 

Поки йдемо краєм ока помічаю Тіма, що побачивши нас якось дивно скалиться. Від думки, як все виглядає зі сторони, мене кидає в жар.

Але Максим не дає мені добре поміркувати що про нас зараз думає Темний, бо тягне мене далі. І я по тій же інерцій поскакала за ним спритним м'ячиком на високій шпильці.

Ось таким ось веселим галопом, жвавих ховрахів у шлюбний період, ми зі Свердловим домчали до його машини, що стояла на стоянці, недалеко від ресторану.

І тільки но за мною закрилися двері, я почула, характерні клацання, замку, що закривається. 

– Я не зрозуміла, — звернувшись до чоловіка, скидаю обурено брови. - А це навіщо? - киваю на закриті на замок двері.

– Щоб не втекла, — хмикає мій бос.

– Якщо ти збираєшся мене вбивати, то коли ти мене тягнув з ресторану нас бачили свідки.

– Ти маєш на увазі Тима? Та він на будь-якому суді скаже все, що я йому дозволю, — пирхає у відповідь.

– Дуже смішно, — уїдливо тягну. – А якщо без жартів, куди ти збираєшся мене везти?

– Додому, — спокійно відповідає Максим, та заводить машину. 

– Як до дому, вже? - глитнувши солоний ком образи, перепитую. – Так цей договір був лише жартом? Ти таким чином вирішив познущатися наді мною? — випалюю з гіркотою.

Почуття розчарування та образи на чоловіка наповнило груди, крижаним холодом. 

– Договір залишається у силі. Ми їдемо до мене до дому. Я ж не сказав тобі, коли саме відбудеться наша близькість. Я не хочу проводити ніч із тобою поспіхом, тому, якщо ти не проти місце і час я виберу сам, — самовдоволено промовляє Свердлов. 

– Що? - обурено перепитую.