Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Не поспішай, гарно жуй, — сказав Максим.

В цей час до їдальні прийшла Жанна. Вона завжди воліла приходити після молитви. Їй це дійство не подобалося. Особливо, коли це робила Стелла, бо молитва завжди дуже затягувалася.

— Всім смачного, — сказала вона і сіла біля Злати.

— Дякуємо, — в різнобій відповіли присутні.

— Стелло Аркадіївно, я закінчила шити задні штори. Лишилися центральні. Ви можете після обіду відкрити мені підвал, щоб я відміряла тканину?

Стелла мовчки продовжувала їсти суп.

— Стелло Аркадіївно… — знову звернулася Жанна.— Ви мене чуєте?

— Чую.

— Мені потрібно взяти тканину.

— Ти вже брала.

— Так, але на задню і бокові, тепер потрібно на центральні.

— Я більше нічого тобі не дам. Ти взяла багато тканини.

— Це жарт?..— Жанна розгублено дивилася на літню жінку. Всі присутні за столом затихли.

— Я нічого тобі не дам. Ця тканина може комусь знадобитися ще, а ти поріжеш її на штори.

— Там цілі рулони тканини! Мені потрібно два шматки по 10 метрів.

— А ти ласа на чуже добро, — примруживши око, протяжно сказала стара.— Багато тканини...

— Стелло Аркадіївно, для майбутнього табору потрібні штори, — сказав Матвій.

— Я говорила з твоєю мамою, вона сказала нічого більше не давати.

— Я наберу її після обіду, — сказав Матвій. — Жанно, пізніше вирішимо це питання, зараз обідай.

Розмова Матвія з матір'ю була довгою, емоційною і... безрезультатною.

— І що тепер робити?— запитала Жанна.

— Я не знаю… Треба почекати батька. Пояснити ситуацію і сподіватися, що він зможе переконати маму змінити своє рішення.

— Що вона сказала? Чому не можна ще дати 20 метрів тканини?

— Ну… Стелла Аркадіївна наговорила їй про тебе і Злату багато різного…

— Вона що, думає, що я вкрала частину цієї “галімої” синтетики?

— Типу того…

— Клас! — Жанна емоційно розвела руками.— Я точно серед віруючих? Бо щось у мене є великі сумніви!

— Не заводься.

— Та йди ти…

Жанна пішла в альтанку і демонстративно курила майже годину. Стелла періодично виходила на поріг їдальні, дивилася на неї, хитала головою і поверталася назад. Через хвилин десять знову виходила і знову дивилася та йшла. Жанні це набридло, і вона пішла на горище, де кипіла робота в залі. Стелю прикрутили, шви зашпаклювали. Лишилося чекати поки висохне, щоб продовжити далі. Злата і Денис пофарбували зал першим шаром і сходи другим. Всі все встигли.

Вечеря пройшла спокійно, тому що ніхто ні з ким майже не говорив.

— Пропоную розвести багаття і посидіти з гітарою, — запропонував несподівано Матвій у кінці вечері.

— Де саме? — уточнив Борис.

— Та он там, між котеджем і їдальнею. Там дві колоди лежать, можна притягти ще щось для сидіння, — сказав Матвій, оглядаючи всіх.

— Мені подобається ця ідея, — підтримав Ніколас.

На тому й порішили. День у спільній праці несподівано згуртував усіх, і ідею спільного відпочинку підтримали.

Невідомо звідки хлопці притягли ще одну колоду, виклали буквою "П", накрили простирадлами, а в центрі розклали багаття. На четверту сторону Матвій і Зіна принесли чотири стільчика з їдальні: кожен по два. Максим і Ольга сіли спиною до їдальні, біля них примостилися Злата з Жанною. Ліворуч від них сів Борис зі своїми хлопцями, лицем до їдальні — німець з синами. На стільчиках сіли Матвій і Зіна. Не поруч, по краях, лишивши два центральні стільчики вільними.

Майже всі хлопці, окрім Бориса і двох Іллів, вміли грати на гітарі. У Ольги було пару збірок з молодіжними піснями і акордами. Полилися пісні. Хто знав слова — співав, хто не знав — зазирав у збірку, а хтось просто дивився у вогонь.

Злата і Жанна робили останнє. І хоча Злата знала більшу частину текстів — співати не хотілось, всі її думки були про Артура. Про величезну прірву між ними. І справа не лише у зовнішності. Вона відчувала, що вони з різних світів. І їй так хотілося хоча б трошки зазирнути в його світ. Артур нібито й не проти, але чи не розчарується він у ній? Чи зможе вона бути гідною?

Комплекси й культивоване сім'єю почуття меншовартості запевняли її, що краще і не мріяти про будь-які, навіть тимчасові, стосунки. Але серце вперто сподівалася на диво...

Сонце поступово сідало, вже почало сутеніти.

Під воротами зупинився сріблястий седан і посигналив. Повернулись Фелікс, Олексій і Артур. Серце Злати затріпотіло. ВІН ПРИЇХАВ.