Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

Якщо платник (доміциліант) оплатить вексель, нотаріус, не вчиняючи протесту, повертає вексель платнику з написом на самому векселі про одержання векселедержателем платежу та інших сум за встановленою формою[215].

Порушення справи у суді про банкрутство визначено у Законі України від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стаття 6. Підвідомчість, підсудність, право та підстава порушення справи про банкрутство.

1. Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

2. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

3. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом[216].

159.3.3. Визнання банкрутом та ліквідаційна процедура позичальника визначається у Законі України від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розділ ІІІ, де зазначається:

— постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

— наслідки визнання боржника банкрутом;

— функції господарського суду у ліквідаційній процедурі;

— ліквідаційна маса;

— оцінка майна банкрута;

— продаж майна банкрута;

— черговість задоволення вимог кредиторів;

— та інше.

159.3.4. Погашення заборгованості, яка забезпечена заставою, регулюється Законом України від 02.10.1992 р. № 2654-ХІІ «Про заставу», де в статті 1 описується поняття застави, а саме: застава — це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено Законом.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, Закону або рішення суду.

Стаття 20 вищезазначеного Закону регулює звернення стягнення на заставлене майно.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено Законом чи договором.

У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно, незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою.

При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов’язання застава зберігається у початковому обсязі.

Якщо предмет одного договору застави становить дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що становлять предмет застави.

До третьої особи, яка задовольнила повним обсягом вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене Законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п’ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду.

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку.

А процедура задоволення вимог заставодержателя в разі недостатньої суми, вирученої від реалізації предмета застави, надається у статті 24.

У випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено Законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України[217].

159.3.7. Прострочена заборгованість померлих фізичних осіб належить до безнадійної, незалежно від того, яким документом підтверджено факт смерті фізичних осіб: свідоцтвом про реєстрацію смерті чи рішенням суду про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми або померлими.

Юридичні заходи щодо стягнення заборгованості зі спадку визначається Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-ГУ, статями 1218, 1281, 1282.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов’язані задовольнити