Читати книгу - "Літератор, Тарас Мельник"

— Ти вже й говориш, як вони.

— Вислухав багато. Тобі пощастило. Відпочиватимеш, поки я потітиму.

Соболь показав рукою, щоб налив ще одну чашку вина.

— Я випишуся і допоможу, — заявив він.

— Ми не маємо стільки часу, — підтримав друга Стеценко.

— І хто мене замінить? — обурився Соболь.

— Я! — пролунав за їхніми спинами жіночий голос.

Соболь із Стеценком подивилися на двері, де стояла молода дівчина з розкішним довгим волоссям, синіми очима на приємною посмішкою.

— Ви? — подивився на незнайомку здивований Стеценко.

— Мене прислав майор Деканозов.

— Ви детектив? — запитав Соболь.

— Лейтенант Василина Гавриленко, — доповіла дівчина.

Стеценко з Соболем обмінялися поглядами, не знаючи, як зреагувати.

— А чому саме вас відправили нам на підсилення? — запитав у дівчини Стеценко.

— Я тільки-но перевелася у відділ Деканозова, — пояснила вона. — Тому у мене немає жодної справи, а ще я єдина знайома з вами у плані роботи, — Василина дивилася на майора з серйозним виразом обличчя.

— Ми з вами знайомі? — запитав Стеценко.

— 2018 року я працювала в Озерній, коли ви впіймали Ткаченка…

Стеценко жестом зупинив її, не бажаючи змушувати говорити далі. Він згадав нову напарницю, хоча за останні три роки вона суттєво змінилася. Тоді це була зовсім інша дівчина із життєрадісними очима, яку доля покарала дуже суворо. І все через помилку майора Стеценка. Їй довелося два роки жити та пояснювати колегам, що вона не знала правду про свого нареченого. Василині навіть дали прізвище «Наречена Водяного». Тому Стеценко відчував провину, як перед звинуваченим ним Денисом Ткаченком, так і перед його дівчиною.

— Нам пора поспішати, — заявила Василина.

— Щось знову сталося? — запитав у них Соболь.

— Сьогодні похорони Галини Шпак, — пояснила Василина. — Нам потрібно також відвідати панахиду та поспівчувати рідним.

— Ага… — кивнув Соболь.

— Вона права! — погодився Стеценко, хоча почув про похорони вперше.