Читати книгу - "Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра"

- Маруська, скільки часу займе твоє малювання? - запитала Варя

- Ну, хвилин двадцять, тридцять точно потрібно, - задумливо відповіла та.

- От і прекрасно, та в нас аж цілих пів години в запасі. Точно встигнемо, - зраділа Варька і схвативши подругу за руку вибігла з кімнати. 

     Дівчата впоралися навіть швидше і вже через двадцять хвилин Маруся малювала на моїх ключицях переплетіння чарівних фіалок з волошками, а Варька зі сміхом розповідала, як вони ті фарби діставали.

- Нам пощастило, що кімната поварихи на першому поверсі знаходиться і уявляєш, там ще й вікно було відкрите. Оце так везіння, правда? Так от, ми з Маруською попригали і так і сяк, а до вікна так і не дістали. Тоді я перехопила бідолагу Ганса, він саме шкутильгав кудись. Так він притащив нам звідкись драбинку і постояв нашухері, поки ми шукали ключі. Сказав, що після тої закатки в землю, готовий на все, аби хоч якось досолити тітці Фросі. Ото вона його добряче прижала. Ключ доречі, він сам заносив. Ми до тебе побігли, щоб час дорогоцінний невтрачати, - щебетала Варька.

- Він хоч нічого собі не зламав? - запитала я сміючись.

- Ні. Каже що довіку буде містеру Фредеріку дякувати, за те що той так добре землю підрихлив і вона прийняла його як дитя своє. Він нам потім ще туди екскурсії водив, показував як виглядає його відбиток, - сміялася Варька і я разом з нею.

- Дівчата не смішіть, бо рука трясеться, і ще й ти Ангеліна, трясешся, - пожурила нас Маруся і ми притихли не заважаючи їй творити чудо.

     Коли вона закінчила роботу і я мала змогу подивитись на результат до восьми годин залишалося десять хвилин. Десять хвилин щоб полюбуватися красою, яку створила Марійка. Це було дуже ніжно і просто ідеально доповнювало ввесь образ Кожна квіточка тонко промальована кожна деталь на своєму місці . Та я за все життя ніколи не була такою красивою і якоюсь, не звичайною чи що.

  Двічата ще трохи полюбувалися і побажавши мені успіху,  втекли зі словами:

- Ти знаєш, ми сьогодні відчуваємо себе твоїми феями. А справжні феї-хрещені не попадаються нікому на очі.

     Вони побігли, а я собі подумала, чи не забагато в мене феїв розвелося? Спочатку сам принц, потім дівчата. І навіть Ганс. 

   Уявила Ганса у вбранні феї,  з чарівною паличкою і розсміялася в голос, знімаючи з себе зайву напругу. Тож покидала кімнату я в пре чудовому настрої і повністю готовою до майбутніх пригод. Надіюсь, я хоча б переживу той бал.