Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Vivat Academia! 📚 - Українською

Читати книгу - "Vivat Academia!"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Vivat Academia!" автора Любов Базь. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 64
Перейти на сторінку:
річ була у природній гуманності, то Ела ділилася всім, що мала, з дитячого віку: її батьки свого часу виграли у міській лотереї і отримали дозвіл аж на чотирьох дітей. — Так що там із дослідженнями?

— Будемо тиждень серед людей передмістя ходити, — Ляна захрумтіла яблуками. — Дивитися, чи не запопали їх, бува, підступні лісові істоти… Проводити таке собі соцопитування щодо активності істот. Може, кілька візерунків накреслити доведеться, будинки обстежити. А ще нам треба буде десь ночувати, щоб нас самих істоти не запопали. Причому бажано на ніч влаштовуватися саме у тій частині передмістя, яка відведена для нашої групи.

— Шкода, — зітхнула Ела. — Рися ж з передмістя, могли б у її батьків чи навіть знайомих… Але в нас інша частина передмістя, здається. А в групі хто нашій?

— Ти, я, Рися, Устина, — перерахувала Ляна. Після практики у Чорному Секторі кількість спудеїв на курсі трохи скоротилася, то й групи поменшали. І склад змінився. — Талію від цих досліджень звільнили — лісові істоти не її спеціалізація.

— Але й не моя, — обурилася Ела.

— У тебе нема слабкості вдень, — сказала Ляна. — Нам же вдень працювати доведеться, записувати на мислестрічки свідчення людей… Ти це зробити зможеш. А там ми з Рисею і Устиною впораємося, як що.

Ляна дуже сподівалася: те «як що» не трапиться. Врешті-решт, лісові істоти рідко полишали своє помешкання…

Ага. З ким же тоді вона билася сьогодні? Хіба не з істотою лісу?

— Устина, — насупилася Ела, — не найкращий вибір. Чому Рудий цього разу не в групі із Рисею?

— Він увійшов до обраних спудеїв, — пояснила Ляна. — Ну, таких, як Айрен Купер чи Антін. Вони можуть дослідження не проводити, натомість мусять додатково займатися. Екзамени для них будуть особливі, тож доведеться попрацювати. Рися умовила Рудого з нею не йти. Її, до речі, сьогодні не буде — до родичів в передмістя поїхала. Завтра від них до потрібного місця добереться, так їй швидше.

— Овва! — Ела похитала головою. — Ляно, а ти не боїшся, що Устина тебе якось підставить?

— Чого це я маю боятися? — Ляна знизала плечима.

— Ну, вона ж із Антіном амури крутила, а тоді ти з’явилася, — Ела почала підхихикувати. — І все, прощавай, Устино…

— Тихше! — Ляна мимоволі озирнулася на Антіна. — Не було у них нічого, в Устини та Антіна. Ти ж бачиш — йому лише навчання на думці. Особливо тепер.

— Так-таки і навчання? А як же ти? — трохи тихіше поцікавилася Ела.

— Ми з ним — друзі, — заперечила Ляна.

— Це ти так вважаєш. І ніхто більше, — сказала Ела. — Мене вчора Рися питала, коли ви вже з Антіном поберетеся. Вона, мовляв, на твоєму весіллі побувати хоче, як ти — на її.

— Дур який, — Ляна навіть слів не знаходила.

— І ця, — Ела ткнула ручкою в бік Пацюківни, котра знову перетирала щось із Ратишем, — і Талія, і Літа — всі такої думки. Навіть сам Антін, як мені здається. Тільки ти щось відмовляєшся, не червоніючи. Боїшся? Чи приховуєш щось? З-Цегли ти від нас приховала… То, може, тепер за ним таємно побиваєшся?

Ляна похитала головою. Звісно, їй було шкода З-Цегли, і тих двох хлопців, братів Глід, і Західа із Волею, і всіх спудеїв, котрі не повернулися з практичного, але…

Але вона була жива. Життя тривало, а рани — що ж, більшість із них затягнулася. Вже майже півроку минуло.

Ніби у відповідь на цю думку, у правиці Ляни почало поколювати.

— А той твій знайомий із районів беззаконня? — Елі лише б про хлопців поговорити. — У тебе з ним що?

— Дружба, — рішуче сказала Ляна.

— Хм, — Ела подивилася на подругу із помітним сумнівом, — знаєш, якщо дружба між дівчатами — річ непевна, то між дівчиною та хлопцем — неймовірна.

Доки Ляна збиралася із думками, щоб відповісти, до її та Елиної парти підійшов Антін. Щоправда, дівчата не помітили, коли саме він підійшов, і його привітання пролунало, мов грім з ясного неба.

— Привіт. — Антін помахав книжкою, з якою і тепер не розлучився.

— П-привіт, — Ляна майже поперхнулася відповіддю. Дивитися на Антіна після нескромних вигадок Ели було ніяково, а проте дівчина вирішила не надавати цим вигадкам великої уваги.

Питати, чому Ляни не було на парі, Антін не став. Все-таки вони вчилися в Академії далеко не перший рік і могли самі обирати, на які заняття ходити, а на які — ні. Взагалі, Антін виглядав так, наче не знав, про що говорити. Справді, з його рівнем знань та Ляниним знайти спільну тему для розмови було складно. А може, не в цьому річ.

— Все читаєш? — спробувала Ляна, киваючи на книжку в руках Антіна. Той наче не зрозумів:

— Що?… А. Так, вчуся.

— Не шкодуєш, що з нами на дослідження не підеш? — провокаційно поцікавилась Ела. Вона і так мовчала впродовж підозріло тривалого часу.

— А ви завтра вирушаєте? — учепився за принагідну тему Антін.

— Ага, — небагатослівно погодилася Ляна. Антін дивно поводився. І виглядав чимось збентеженим.

Перш ніж Ляна встигла запитати, що саме його хвилює, Антін додав:

— Коли ви повернетеся… мені треба буде з тобою поговорити.

— Зі мною? — про всяк випадок перепитала Ляна. Антін поспіхом кивнув.

— Ну, треба то треба, — дівчина знизала плечима. Штовхнула під партою Елу — та надто вже неспокійно поводилася. Крутилася на стільці так, що, здається, от-от мала впасти, і видавала дивні приглушені звуки. Схоже виглядають дівчата, котрі читають книжки чи то пак мислестрічки про ідеальне кохання.

— Тоді побачимося, — із цими словами Антін відійшов так швидко, наче утікав.

— І ти після цього кажеш, що між вами — дружба? — пхикнула Ела. Спина Антіна, котрий поки відійшов недостатньо далеко, помітно здригнулася. — А я так скажу — дружби між хлопцем і дівчиною бути не може, це все самоомана, от як!

— Це ти так вважаєш, бо тільки й знаєш, що чоловікам голови морочити, — не погодилася Ляна.

— А ти до себе нікого не підпускаєш, — Ела навела вбивчий контраргумент. — Дивись, так сама і лишишся.

— Ти краще скажи, коли твоє весілля, — перебила Ляна. — Мене запросити обіцяла, не забувай!

— Як знайду собі когось путящого — так одразу поберемося, — відпарирувала Ела. — Не бачу таких поки.

— Так і я, — розвела руками Ляна.

— От не треба. На тебе як раз путящі хлопці западають, а ти їх відшиваєш. Садистка чи що?

Ляна злегка здригнулася.

— В твоїй уяві вони на мене западають, — озвалася. — Щоб ти знала, мене цікавлять лише візерунки. Так само, як Антіна — тільки антиформули, а мого знайомого з районів беззаконня — помста.

— Помста? — Ела виглядала страшенно зацікавленою. —

1 ... 35 36 37 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Vivat Academia!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Vivat Academia!"