Читати книгу - "Безсмертний полк. Священна війна Путіна"

Севастополя німцям відбувся в Інкермані, містечку на південному заході півострова Крим неподалік від Севастополя. Галереї, прорубані в гігантській скельній стіні 30 метрів заввишки і 300 метрів завдовжки, яка нависала над містом, правили за погреби для зберігання ігристих вин місцевого виробництва. Поряд із цими запасами совєтська армія розмістила склади озброєнь. Крім того, там містилися два польові шпиталі, які мали приймати тисячі поранених, а ще ховалися цивільні, що втекли зі своїх домівок. Під час німецького наступу на Інкерман ту скельну стіну зруйнували величезним вибухом, поховавши десь 3000 людей. Наказ висадити в повітря склади, щоб не лишити ворогові боєприпасів, дав командувач тилу контр-адмірал Микола Заяц, незважаючи на присутність у галереях поранених і цивільного населення.

Але це ще не все. 4 липня 1942 року Совінформбюро оголосило, що совєтським військам дано наказ відступати (нагадаймо, що їх покинули), і аж захлиналося: «Слава головних організаторів героїчної оборони Севастополя... ввійде в історію Великої Вітчизняної війни проти німецьких фашистських негідників як одна з найблискучіших сторінок». Понад тисячу військових (зокрема багато евакуйованих офіцерів і керівників Комуністичної партії) нагородили медаллю «За оборону Севастополя». Заяц отримав її одним із перших...

Населення Криму, а надто вже Севастополя, «міста російської слави», як назвали його, десятки років годували очищеними від усіх «темних» плям героїчними оповідями, святкуваннями і салютами. А влада незалежної України не робила нічого ні для відновлення історичної правди, яка, безперечно, спонукала б критично поставитись до уславлення совєтської армії та її командирів, передусім Сталіна, ні для отримання контролю над Чорноморським флотом. У результаті тривалих переговорів більшу частину цього флоту, базованого в Севастополі та на інших кримських базах, зрештою передали Росії. 1997 року Росія законно отримала ті бази в оренду на двадцять років. Але ж присутність у Криму 25 000 російських моряків теж сприяла підтримці міцного зв’язку з російською «Батьківщиною-матір’ю».

Той зв’язок підтримували ще й різноманітні маніфестації. З 2009 року найвідоміший у Росії мотоклуб «Нічні Вовки» організовує щороку в Севастополі на берегах озера, що лежить коло гори Гасфорта, міжнародне байк-шоу. Ось як туристичний сайт подає цю подію:

«Щороку головний режисер шоу — лідер «Нічних Вовків» Олександр Залдастанов (Хірург) — збільшує масштаб і видовищність вистави. Сам цей захід вважають за одну з найважливіших подій у міжнародному байкерському русі. Грандіозна вистава, сповнена ризикованих трюків, піротехнічних спецефектів, музики, літературних образів і військової техніки різних епох, стає вираженням глобальних концепцій, які відображують думки про патріотизм і Батьківщину багатьох росіян»[92].

Цей самий сайт описує шоу 2015 року:

«2015 року свято байкерів було грандіозне, бо перебувало під знаком двох пам’ятних дат: сімдесятої річниці Перемоги і двадцятої річниці самого шоу. Глядачі мали право на приголомшливу виставу — «Кузня Перемоги», в якій брали участь сотні акторів, музикантів, спортсменів, морських піхотинців, а також техніка епохи Великої Вітчизняної війни в робочому стані. Головною темою свята була Перемога Совєтської армії як кульмінація тисячолітньої історії Росії».

Чи треба уточнювати? Шоу 2018 року ні в чому не поступалося попереднім. Темою була битва проти темних сил, які перетворили наш світ у великий смітник: содомітів, НАТО, Америки, МВФ і т. ін. Задля боротьби з цими лихими силами, якими керував Змій, Святий Георгій спустився з неба на величезному мотоциклі й прохромив його списом у кульмінаційний момент шоу. Саме тоді з’явилася гігантська платформа, на якій одягнені в біле люди палили вогнеметами той смітник, а на табло демонстрували датовану 2018 роком фразу Путіна, що стала мало не прислів’ям: «Навіщо потрібний світ, якщо в ньому немає Росії?» Іншими словами, якщо на Росію нападуть або ж вона опиниться під ризиком зазнати масованого ядерного удару, росіяни дадуть відповідь без думки про наслідки для самого існування людства. Журналіст Петро Акопов так прокоментував цю фразу:

«Ні, все-таки бити, бо навіщо нам такий світ, якщо там не буде Росії? Нас уб’ють, а ви лишитесь? Це не національний егоїзм. Це любов до батьківських домовин, рідного згарища, до тисячолітньої, не раз... умирущої, але згодом воскреслої Росії»[93].

Автор сценаріїв усіх цих патріотичних шоу — письменник Олександр Проханов, про якого я вже говорила. Як і завжди, його тексти полум’яні. Ось, наприклад, як він сприймає постать лідера патріотичних байкерів:

«Хірург — це людина землі тільки почасти, це небесна людина. Подивіться в обличчя. В обличчі є щось янгольське, це янгол бурі. А коли вовки сідають на страхітливі, моторошні гуркітливі машини — це лише почасти мотоцикли. Вони стискають ті машини своїми сідницями і перетворюють їх у полчища відплати. Вони мчать по землі, сіючи добро і караючи зло...»[94]

Озираючись назад, я думаю, що перехід 2009 року цього фестивалю з Центральної Росії, де він був заснований 1995 року, в Україну був продуманим політичним актом: він сприяв зміцненню в кримчан чуття належності до Росії. На фотографіях шоу видну густу юрбу з десятків тисяч людей, які зібралися і в захваті спостерігають грандіозну виставу. Що бідна Україна, приваблена Заходом, могла протиставити цій пишній водночас і російській, і совєтській демонстрації сили й патріотизму?

Та й він сам, той «Хірург», схожий на корсара байкер на мотоциклі “Harlei-Davidson”, відіграв важливу роль у поширенні російських націоналістичних ідей у Криму. Він відкрито вважає себе за друга президента Путіна. Хай там як, його діяльність має активну підтримку російської держави, зокрема президентські субвенції, його не раз нагороджували: 2013 року він отримав орден Пошани за свій внесок у патріотичне виховання молоді та увічнення пам’яті про полеглих захисників Вітчизни; медаль «За повернення Криму» в квітні 2014 року, а також медаль «За звільнення Криму і Севастополя» в березні 2014 року; знак МВС Чечні «за протидію екстремізму і тероризму» 2016 року і, нарешті, останню медаль «За зміцнення міжнародної співпраці» 2018 року.

Хоча «Нічні Вовки» та їхній проводир мають високу оцінку з боку російського режиму і породжують ентузіазм людських юрмиськ, вони постають перед ворожим ставленням до себе багатьох західних країн. З кінця 2014 року Хірург і його зграя байкерів перебувають під американськими і канадськими санкціями за роль, яку вони відіграли в подіях в Україні. У квітні-травні 2015 року Залдостанову і його «вовкам» заборонили в’їзд до Європейського Союзу, коли вони намірялися, вирушивши з Росії, перетнути на мотоциклах Білорусь та кілька європейських країн, здійснюючи «ралі Перемоги», яке мало закінчитися символічним «взяттям» Берліна з нагоди сімдесятої річниці Перемоги. Лайку Залдостанова, розлюченого цією відмовою, підтримав російський міністр закордонних справ.. 2017 року з нагоди застосування додаткових американських санкцій Хірург лише відповів: «Пізно прокинулись. Нас уже не зупиниш!»

Кілька