Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

– Цікаво, – підняла брови я. – І що ж пані Ерайн вирішила змінити в моєму вбранні?

– Я не знаю... я не бачила, – знову залепетала дівчина. Я рухами показала їй зробити глибокий вдих і видих і вона вже трохи спокійніше продовжила: – Пані Венар відсторонила мене від роботи над вашою сукнею, але наскільки я знаю, вона не просто змінила щось у вбранні, а наказала шити нову сукню зі старих наявних фасонів у майстерні.

– А сукня, яку шили для мене?

– Вона ще незавершена.

– А ти можеш її дошити?

– Я не... я... я...

«Викликайте швидку. У панянки зараз буде серцевий напад», – реготнув Као. І з ним було не посперечатися. Адреана почала судомно хапати ротом повітря, немов задихаючись, а її очі метушилися з боку в бік.

– Пані Венар дізнається. Вона не просто мене вижене, вона мене знищить. Я не зможу знайти роботу. У мене молодша сестричка, а батьки загинули і... – вона говорила щось іще, але через потоки сліз і схлипування розібрати було складно.

– Гаразд-гаразд. Заспокойся, – взяла її за руки і посадила на диван я. – У мене буде до тебе пропозиція, але перш ніж ухвалювати рішення, гарненько подумаю. І пам'ятай – пані Венар ніхто порівняно з дружиною Повелителя.

На мене чекала неприємна ніч. Весь час я крутилася на простирадлах, не в змозі вгамувати нерви. Якщо до розмови з кравчинею мене турбувала лише невідомість тутешнього устрою, то тепер я ще могла з'явитися на цей захід, вбрана в казна-що.

Коли у вікно почали пробиватися перші промінчики сонця, я визнала спробу виспатися проваленою і сподівалася, що тут є якийсь аналог консилера від синців під очима.

– Раптом вона не погодиться на твою пропозицію? – делікатно запитав Као, коли я піднялася з ліжка.

– Тоді, я переконаюся в тому, щоб усі знали, чий «шедевр дизайнерського смаку» був одягнений на мені. Сподіваюся після цього клієнтів у пані Венар поменшає.

У двері постукали, щойно годинник показав 9 ранку. Ланфер відчинив двері і запросив візитерів у вітальню, де вже чекала я.

Привезти готову сукню господиня ательє вирішила особисто в компанії незмінної помічниці. Я одразу ж кинула короткий погляд на Адреану. Голова дівчини була опущена, очі дивилися в підлогу.

«Поганий знак», – прокоментував Као.

Подумки осмикнувши його, я привітно звернулася до жінки:

– Рада бачити вас пані Венар. Сподіваюся, з моєю сукнею не виникло жодних проблем?

– Що ви, – на всі 32 усміхнулася вона. – Усе зроблено в найкращому вигляді. Як і замовляли.

Вона махнула рукою і до мене підійшла Адреана, несучи в руках величезний чохол для одягу. Дівчина поклала його на диван, так само не піднімаючи на мене погляд.

– Ну що ж, – плеснула в долоні Меделін. – Моя робота на цьому закінчена. Упевнена, ви вражатимете на сьогоднішньому балу.

– Вашими зусиллями, – буркнула собі під ніс я.

– Що вибачте? – перепитала жінка.

– Дякую кажу за ваші зусилля, – натягнуто всміхнулася я.

– А, так-так, прошу.

На цьому ми розпрощалися, і швейна делегація залишила будинок. А я попросила віднести вечірнє вбрання до моїх покоїв і вже там зупинилася перед темно-коричневим чохлом.

– Перед смертю не надихаєшся, – резонно зауважив Као.

Важко видихнувши, я розстебнула всі ґудзики на портпледі, і моєму погляду постала потворно-болотна тканина. Коли я трохи відсунула поли чохла, змогла розгледіти це творіння краще. Одразу стало зрозуміло, що сукня неприталена, такий місцевий оверсайз, щоб не сказати мішок. А ще увагу привернув високий гострий комір.

– Точно плащ Дракули, – навіть не стримуючи сміх, відгукнувся хранитель.

– Тоді перевіримо, піду я на бал у ролі новоспеченої міледі Радемір чи графині Дракули.

Я схопилася за тканину і різко витягнула брудно-зелене вбрання з чохла. У мене залишалася остання надія.