Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Пані Середа вмостилася на високому стільчаку біля самого краю довгого стола й поклала свою сумку на сусідній стілець. Поки що вона могла собі це дозволити, вільних місць багато, а коли бар почне набиватися натовпом, вона просто піде. Також завдяки зайнятому місцю складалося враження, що вона на когось чекає, й зайняла місце для свого супутника чи супутниці. Ну, і нарешті цей маневр не дозволяв незнайомцям сідати надто близько.

Бармен, посміхаючись підійшов до відвідувачки й простягнув карту напоїв. Юля не стала її дивитися, замовила самбуку, а потім одразу мохіто.

- Добре, - відповів молодик. - Пані бажає шоу?

- Бажає, - легко посміхнулася брюнетка, підпираючи голову долонею.

Хлопець повернувся за хвилину. Нетривала підготовка, а потім вогняний танець. І ось уже гарячий напій обпекає горло, а алкогольні пари злегка п'янять мозок. Вогняна самбука швидко закінчилася й настав час освіжаючого мохіто.

Юля зробила ковток і замружилася від задоволення.

- Ви тут не часто буваєте, - вирішив завести розмову бармен. - Чи, може, вперше?

- В останнє була тут десять років тому.

- О, це виключено, - засміявся хлопець. - Ми школярок не обслуговуємо.

Жінка мовчи посміхнулася, комплімент їй сподобався. Втім юнак навіть не здогадуіався, що зробив комплімент, тому продовжив:

- Ваш супутник не поспішає, - кивнув він на сусіднє місце з сумочкою, Юля лише знизала плечима "нажаль". - Доволі необачно з його боку, - оскільки незнайомка не заперечувала, що чекає на чоловіка, бармен вирішив його посварити. - Таку дівчину з легкістю можуть украсти.

- Впевнена, що ні, - промовила пані Середа. - Я не дозволю себе вкрасти. Занадто сильно ціную свою свободу та незалежність.

- І тим не менше, вимушені чекати...

Алкоголь вдарив у голову, тож тримати маску більше не було жодного бажання, тим паче перед людиною, яку вона навряд чи колись зустріне знову.

- Я ні на кого не чекаю, - зізналася вона. - Просто після роботи вирішила зайти у давно забутий заклад і випити серед людей, щоб не почуватися самотньо у пустій квартирі.

- Не може бути, щоб така дівчина була сама, - не вгавав бармен.

- О, повірте мені, може. Особливо, якщо хлопець поїхав у довготривале відрядження, а друзів немає, бо за сволоцький характер навіть співробітники назвали мене Горгоною, - хлопець недовірливо підняв брову. - Так-так, не дивуйтеся. Просто зараз я втомилася після майже цілого місяця роботи практично без сну, й у мені просто не лишилося отрути.

Бокал спорожнів, і Юля попросила повторити. До бару підійшов чоловік та сів на вільне місце неподалік. Бармен відволікся на нового відвідувача, але невдовзі знову повернувся. Пані Середа в цей час розважала себе тим, що роздивлялася залу.

Тепер місце більше нагадувало нічний клуб, а не бар. М'які диванчики вздовж стін й столики біля них. Біля дальньої стіни - сцена. А посередині доволі великий танцювальний майданчик.

- Якось нерівномірно все, - задумливо сказала жінка.

- Ви про що? - зацікавився хлопець.

- Раніше тут було набагато більше столиків. Не весь же час на танцполі проводити...

- А другий поверх раніше був? - поцікавився бармен.

- Ні, - Юля задерла підборіддя вгору, намагаючись роздивитися в металевій конструкції над їхніми головами другий ярус, чим викликала тихий смішок. - А тут є другий поверх?

- Так. Більшість столиків там.

- Оу... Тоді так. Але як?

- Не знаю, я працюю тут лише півроку, - хлопець ковзнув поглядом по задертому догори підборіддю, витонченій шиї, недбало розстебнутій блузі й проковтнув. - А давайте познайомимося. Мене Євгеном звуть.

Юля перевела погляд на бармена й похитала головою.

- Ні. Я не хочу знайомитися. По-перше, менші совість не дозволяє фліртувати з чоловіком, який значно молодше, а по-друге, як я вже казала, в мене є хлопець.

- У відрядженні, - хитро примружившись, нагадав Євген.

Тут його знову покликали, й він метонувся до чергового відвідувача. Юля прослідкувала за хлопцем поглядом. Та що з ними усіма останнім часом? Варто лишень трохи розслабитися, як чоловіки негайно починають її завойовувати. Чому ніхто не помічає стін, які вона так старанно вибудовує?

Склянка знову спорожніла. Музика стала гучнішою. Чоловік, що сів неподалік, почав кидати на неї зацікавлені погляди. "Цього ще не вистачало". Щойно Євген знову підійшов, попросила рахунок. Хлопець засмучео глянув на відвідувачку.

- Це через мене? Я більше не напосідатиму.

- Ні. Просто мені вже час.

Він ледь не спитав: "В порожню квартиру?", але стримався й замість цього щиро посміхнулася та попросив:

- Заходьте ще.

Жінка відповіла чарівною посмішкою та кивком.

"Можливо, років через десять", - із сумною посмішкою подумала про себе.

Йти проти течії для Юлі було звичною справою. Проте коли натовп лавиною пре до клубу, а тобі треба вийти, то мимоволі починаєш злитися та пробивати собі шлях, іноді навіть просто силою.

Тільки коли нарешті вдалося вирватися на вулицю, вдихнути прохолодне повітря й роздивитися гамірних людей напідпитку, прийшло розуміння, що перш ніж виходити треба було викликати таксі. Пані Середа роззирнулася на всі боки у пошуку спокійного місця, де вона зможе почекати машину без настирливої уваги оточення.

Жінка відійшла до краю будівлі й зайшла за ріг, там було значно тихіше. Перейшовши через тінисту доріжку, Юля опинилася в затишному дворі, на одній з лав якого і вирішила дочекатися таксі. Біля в'їзду у двір горів вуличний ліхтар, освітлюючи табличку з адресою будинку, проте вглиб двора його світло майже не досягало. Та це не надто бентежило жінку, світла від вікон цілком вистачало.

Операторка повідомила, що чекати доведеться не менше п'ятнадцяти хвилин, але це також не збентежило. На вулиці по-літньому тепло, низькі віти дерев і кущів пашать свіжістю, в палісаднику хтось з мешканців будинку влаштував квітник, який розповсюджував довкола аромат конвалій.