Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ода до радості (збірник) 📚 - Українською

Читати книгу - "Ода до радості (збірник)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ода до радості (збірник)" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 43
Перейти на сторінку:
одним із керівників політичного прогнозування у штаб-квартирі НАТО, на запитання, чи гарантує НАТО безпеку України після того, як та стане особливим партнером: «НАТО не бере зобов’язання воювати за Україну. Ваша держава буде ближче до НАТО, ніж інші країни, але вона не буде в НАТО. Та хто, знаючи про партнерство, не подумає, перш ніж вчинити щось безглузде проти України?». А ось представник Туреччини Неджил Недимоглу, який представляв на зустрічі з нами і секцію втілення й координації планів НАТО, на «в’їдливе» запитання, що, мовляв, НАТО береться гарантувати безпеку інших, але між самими членами цього альянсу Грецією і Туреччиною стосунки є дуже напруженими, роз’яснив (як, до речі, й пан Кастирдакіс, що висловив схожу думку), що саме їхнє членство в НАТО і посередництво партнерів по блоку щонайменше п’ять разів урятувало ці країни від серйозних конфліктів, а то й справжньої війни.

Під час цих наших зустрічей і розмов довелося почути кілька разів цитату зі знаменитого твору Джорджа Оруелла «Ферма для тварин»: «Усі тварини рівні, але є й рівніші». Йшлося, насамперед, про вирішальний вплив США в НАТО. Я, зокрема, запитав, чи не б’є по їх самолюбству заява США про те, що до НАТО в першу чергу будуть запрошені Польща, Чехія й Угорщина, а Румунія і Словенія, інтереси яких лобують, зокрема, Франція й Італія, – ні, і чи не свідчить це про те, що реальна політика НАТО визначається не тут, у штаб-квартирі, а за океаном? Співрозмовники відповіли, що так, тут США вчинили некоректно, виступивши зарано з такою заявою, але рішення все-таки виробляються спільно, консенсусом, і жодне з них не може бути ухвалене, якщо заперечує хоч одна держава – член НАТО. Забігаючи наперед, все ж зазначу, що й цього разу думка США була «рівніша» і в Мадриді було запрошено перші три країни, а Словенії і Румунії велено почекати.

Ми спілкувалися, звісно, не з першими натівськими особами – генсеком, главковерхом чи керівництвом Північно-Атлантичної ради. І все ж недарма кажуть, що короля робить його оточення. З таким оточенням і довелося зустрітися, спілкуватися і дискутувати. Прес-секретар генсека НАТО, керівники політологічних, регіональних відділів і секцій, різних бюро, служб аналізу і прогнозування, натівського журналу – це ті, хто постійно аналізує ситуацію в Європі і світі, по суті, формує нові підходи і зміни в політиці, видає рекомендації, які потім чуємо з вуст тих же Хав’єра Солани чи його заступника Серджю Сільвіобалвжіно, першого головнокомандувача генерала Дхулвана чи голови військового комітету НАТО Клауса Баумана. Їхні тіні постійно витали в аудиторіях, де ми спілкувалися, їх згадували, цитували, на них посилалися, як і на глав держав і урядів провідних натівських країн. Але десь у підтексті висловлювань відчувалося, а часом і проскакувало те, як ці висловлювання і думки формуються. І тоді ставало зрозумілим, яка велика й потужна машина, або як було в нас заведено казати, колективний розум, працює в Організації Північно-Атлантичного договору, як офіційно називається (і розшифровується англомовна абревіатура) НАТО.

Гадаю, провідна думка у дискусіях, зокрема з донецькими журналістами, – не НАТО прагне насамперед розширитися, а до нас просяться – відповідає дійсності. Справді, існує двадцять сім партнерських угод і програм за програмою «Партнерство заради миру». Саме стільки держав побажали стати країнами – партнерами НАТО. Дванадцять держав зі Східної й Центральної Європи подали заяви або офіційно висловили бажання стати повноправними членами Північно-Атлантичного альянсу. І проти цього, як то кажуть, не попреш.

Висловлювалася думка про те, що ці держави не хочуть жити у вакуумі, який утворився після розпаду іншої воєнної організації – Варшавського Договору, не хочуть бути буферами між НАТО і Росією, яка лишається ядерною державою. Тут ідеться не лише про побоювання Польщі, до кордонів якої після укладення російсько-білоруського союзу східний сусід знову підсувається, а особливо – країн Балтики. Але що цікаво – проблему вступу чи не вступу колишніх прибалтійських республік до НАТО натівські ж чиновники намагалися делікатно обійти. Наголошували – ми ще не прийняли країн першої черги, ще тільки будемо давати у Мадриді згоду на їхнє запрошення до членства в НАТО, потім буде друга хвиля, третя, а тоді… При цьому говорилося з більшою симпатією про шанси Литви, де немає міжетнічних проблем, де лише шістнадцять відсотків нелитовського населення. Як стало зрозумілим – країн з проблемами в НАТО не дуже хочуть. Це ж засвідчує й дискусія – приймати чи не приймати Румунію? А на підході й Словаччина з подібними проблемами з угорською меншістю.

У світлі всього цього твердити, що НАТО дуже вже хоче одержати Україну, щоб поставити свої танки та ракети мало не під Брянськом і Смоленськом, принаймні, наївно. Йти на нову конфронтацію з Росією, відверту й неприкриту? Гадаю, що противники НАТО можуть спати спокійно – у найближчі п’ять, а то й два десятки років членство в НАТО для України не світить. Образно кажучи, НАТО вигідно, щоб Україна ще довгий час була не законною дружиною, а коханкою, яка сама прагне натівських обіймів. До речі, ми питали й про «секретні протоколи», тепер уже не московські, а паризькі, за місцем підписання угоди про особливе партнерство НАТО з Росією. Протоколи, за якими Україна нібито віднесена до сфери впливу Росії. Нам заперечували, але якось дуже вже мляво, породжуючи нові підозри в одних журналістів з України і радість в інших.

Звичайно, НАТО мало, має і матиме свої інтереси, й це не приховували. Хоче мати вплив на європейську і світову політику, і було б дивно, якби було не так. Має проблеми зі структурою та штатом, які в нових умовах треба скорочувати й перебудовувати. Але в одному я певен після відвідин цієї могутньої організації – вона не підняла і не підніме першою зброю проти будь-кого. Це їй просто невигідно. Можна хоч сто чи тисячу разів твердити про агресивність цього блоку, але факти – річ уперта.

Є в НАТО і свої сьогоденні труднощі. В останній день нашого брюссельського візиту ми дізналися, що напередодні, коли ми саме їздили до Монса, до військової штаб-квартири НАТО і резиденції Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі, обслуговуючий персонал брюссельської штаб-квартири… застрайкував. Наче рідним духом повіяло, і ми заусміхалися, бо причиною виявилося таке знайоме – затримка з виплатою зарплатні. Траплялося таке й раніше, оскільки низка країн регулярно затримують внески до спільного бюджету. І ось персонал не витримав, оголосив одноденний страйк. Щоправда, затримка була, як на наш погляд, просто дуже смішна – цілий тиждень.

Наші люди в НАТО

1 ... 35 36 37 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ода до радості (збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ода до радості (збірник)"