Читати книгу - "Відьмаки і стежки Первородних, Кіра Найт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Долетівши до Гренландії я перевдяглася в спорядження, одягла ефеси браслетами на руки і, орендувавши машину, поїхала до вказаного місця. Залишивши машину в найближчому селищі я пішла пішки до океану. Холодно тут, мій костюм важко справляється з поривами вітру і мокрим снігом.
Сховавшись за скелею я помітила завалений прохід під землю і звірившись із локацією зрозуміла, що я на місці. Чорт, знову в якусь.. кхм кхм.. лізти.
Насилу пробравшись по невеликому тунелю під завалами я нарешті зможу стати на повний зріст і озирнутися. Ну супер, блін! Подальший прохід був завалений великим камінням без прогалин, через які можна пробратися. Тільки я вирішила лізти назад, як каміння під якими я хвилину тому пролазила, обвалилася і залишило мене в темряві. Я опинилася в пастці.
Сівши на підлогу я постаралася заспокоїтись. Де наша не пропадала. Озирнувшись на всі боки мої очі спалахнули і я стала чіткіше бачити в темряві. Вставши я підійшла до завалу і оглянула його уважніше. Стіни тунелю ніби світилися і мерехтіли в темряві, але сам завал був темним і не був схожим на камінь, з якого зроблено тунель. Доторкнувсь до каміння на завалі я зрозуміла, що воно дуже крихке. Я згадала всі наші тренування з Еларом і, зібравшись, направила крик банші вузьким потоком на завал. Він моментально розсипався на пилюку і переді мною відкрився довгий широкий прохід у печери. Пройшовши далі я виявила вихід до води в кінці печери, а обернувшись побачила що каміння, яке так легко розсипалося в пилюку, знову стало величезними валунами, що закривають вихід. Недовго думаючи, я поправила костюм і пірнула у воду.
Підводний тонель був довгим і, здавалося, йшов на кілометри вглиб океану. Моя шкіра покрилася блакитною лускою, на руках і ногах виросли плавці і перетинки між пальцями, які допомагали мені плисти все швидше, а поверх луски моє тіло щільно облягав костюм. Раптом я відчула потік води і мене почало затягувати глибше, тягнучи по хитромудрому тунелю вглиб і викинувши на дні океану. Поглянувши вгору я зрозуміла що перебуваю під товщею води і помітила той же мерехтливий камінь, викладений доріжкою по дну. Спустившись глибше, я попливла вздовж доріжки з каміння, яка вела все глибше і спускалася в підводні печери.
Підпливши до урвища, що веде до глибокої печери, я зупинилася, відчувши вібрацію води і голосне гарчання з темряви. За мить з дна на мене виплив величезний підводний восьминіг, весь покритий пурпуровою лускою, шипами та відростками. Збивши мене з ніг він міцно обхопив одним із щупалець мене за ногу і потяг на себе. Намагаючись вирватися я влетіла спиною в скелю і, загарчаши, схопила ефес, що трансформувався на меч, і кинулась на підводного диявола. У спробі знову схопити мене восьминіг залишився без одного щупальця, і, немов помітивши мої очі, що горять різнобарвним вогнем, заскулив і відповз убік. Я зацікавлено глянула на тварину, з побоюванням підпливла ближче і погладила її по посіченому відростку. Під моєю рукою щупальце відразу почало заростати, відновлюючи свій колишній вигляд, від чого восьминіг видав щасливий звук на високих частотах і, чорт забирай, схилив голову?! Від цього виду я прифігела. Кивнувши у відповідь я зістрибнула з урвища в печеру і помітила що восьминіг жваво поплив за мною. Чорт, улюбленця мені ще не вистачало!
Спустившись на дно печери я помітила якісь будівлі і підпливла ближче до них. І справді, це були стародавні невеликі будиночки, зроблені з того ж мерехтливого каменю, які розставлені по колу, а між ними тяглися хитромудрі вулички. Пливучи, ніби прогулюючись, цим невеликим містечком мене охопила туга. Невже гідри і справді були винищені? Але ким? І як?! Адже вони на такій глибині. Восьминіг, здається, не хотів мені більше завдати шкоди і слухняно плавав за мною. Запливши у велику споруду в центрі селища, я піднялася на другий поверх і побачила довгий стіл, на якому стояло кілька чаш. В одній горів синій вогонь, що мене дуже здивувало, адже я, чорт забирай, під водою! Доторкнувшись до полум'я, він ніби полоскотав мою руку, після чого потік по моєму плечу і повернувся назад у чашу, на мить покривши мою долоню лускою фенікса. У другій чаші лежали скляні кульки, які я покрутила у руці і поклала назад. Інші три чаші були порожні.
Я вирішила ще прогулятися селищем і залишитися тут на ніч. Повинно ж тут бути хоч щось! Якась підказка куди зникли гідри!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмаки і стежки Первородних, Кіра Найт», після закриття браузера.