Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пісня дібров" автора Павло Сергійович Дерев'янко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 176
Перейти на сторінку:
що Орден знищено. Може, хтось пропустив цю знаменну подію.

І кинув погляд на Максима, який вивчав корінці інших книжок.

— Ми тут стоїмо — отже, Орден існує, — заперечив Северин.

— Полиш цю срань, — відмахнувся Гнат. — Ордену немає. Осавул немає. Присяги немає.

Саме час утамувати голод, подумав Ярема, і почав із пирога.

— Ми приносили клятву не Раді сімох, а собі.

— Собі? Тоді я плюю на ту клятву, — Гнат кинув пташину кістку на тацю.

— Я роблю це не заради слів присяги, — Северин підійшов до доньки і поцілував її у маківку. — Я роблю це заради неї. Щоб їй не довелося тікати на край світу. Щоб вона могла жити щасливо тут.

Оля потягнулася до нього. Чорнововк підхопив доньку на руки.

— Щасливо не буде, — Еней махнув рукою у бік державного прапору, що висів на стіні між шаф. — Ця країна зрадила нас, Щезнику.

Ярема запив пирога вином. Як давно він не смакував такої їжі!

— Тому треба зрадити її навзаєм?

— Ти питаєш невдаху, який не спромігся зберегти вірність власній дружині, — втрутилася Катря. — Господи, Гнате! Ось чому ти уникав зустрічі! Ти себе в дзеркалі бачив? На що ти перетворився?

Її слова подіяли на Енея лихими чарами.

— Я... того, — знітився він.

— Пиячив і жалів себе, — продовжила замість нього Катря.

— Доцю, а закрий-но вушка, як я тебе вчила.

Оля слухняно затулила вуха долоньками і навіть оченята заплющила. Яровий заворожено слухав, як Катря періщить молодшого брата. Старші сестри ніколи не дошкуляли йому: у дитячому віці вони бавилися з ним, як із лялькою, а коли підросли, то просто ігнорували. Між ними ніколи не було дружби — сестри не шукали її. Коли ж він бачив їх востаннє? Напевно, ще до обрання Якова гетьманом. Після початку війни Софія і Вожена виїхали за кордон разом із родинами. Інколи надсилали матері листи.

— ... лайно ти малодушне, — завершила Катря. — Заткайся і не розтуляй свого смердючого писка!

Гнат набурмосився. Інші мовчали, не знаючи, як порушити незручну мовчанку. Всіх виручила Оля, що втомилася затуляти вуха, й оголосила:

— Гам-гам! — чим і звела сварку нанівець.

Северин пересадив доньку на високого стільця для годування — колись він належав Яремі, а до цього сестрам. Катря взялася годувати Олю молочною кашею, яку для неї завбачливо принесли в окремому казанку.

— Друзі, всі ми виснажені, — Ярема, здолавши перший голод, почувався відповідальним: зрештою, це був його маєток. — Але ми знову зібралися разом, і я радий бачити кожного.

Хтось мусив взяти на себе обов'язки миротворця. Зазвичай цю роль виконував Варган, але сьогодні Яровий був господарем, тож йому і туркотіти голубом миру.

— Я піднімаю келих за наше порозуміння. І за нашу перемогу!

До тосту приєднався тільки Гнат, якому годився будь-який привід випити. Пилип і Северин утрималися, Катря займалася донькою, а Максим стояв якнайдалі від столу і вдавав, ніби його тут узагалі немає.

— Щезнику, ми зібралися тут через тебе, — нагадав Олефір. — Саме час розповісти про свій задум.

— Так, — Северин відкинув з обличчя пасмо посивілого волосся. — Я ціную те, що кожен із вас приїхав, і радий бачити всіх разом... Як це було до мого зникнення.

Кілька секунд він збирався на думці.

— Коли я повернувся з потойбічного полону, виявилося, що тут минув рік. Усе змінилося. Прийшла Орда, хорти майже зникли... І наш Орден також.

Ніхто з присутніх не мав на собі ані череса, ані бодай клямри на паску.

— Але ми, його останні лицарі, досі живі, — Северин уперше за вечір підвищив голос. — Ми зрадимо страчених братів і сестер, якщо не помстимося.

Катря і Пилип кивнули, Гнат скривився.

— Ми покараємо кожного, хто стояв біля витоків цієї змови, але це станеться пізніше, — Чорнововк схопив якусь із газет і махнув нею в повітрі. — Жодна помста не може переважити того, що Смарагдова Орда поглинула половину нашої країни. Вперше за сотні років ворог заступив кордони і просунувся так далеко!

Ярема позіхнув. Він давно наївся подібних просторікувань, що їх так полюбляють військові командири для поліпшення бойового духу перед боєм.

— Учора Темуджин видав ярлик на правління Сіверщини, — сповістив Пилип. — Матвій Горбань, шляхтич зі старого козацького роду, навколішках визнав єдиного намісника Тенґрі, Творця Світів та Істинного Владики Безмежжя на Землі Піднебесній, своїм повелителем, за що й отримав владу над новим українським улусом.

Від цієї новини шляхтич мало не сплюнув, але вчасно згадав, що він у батьківському кабінеті.

— Привселюдно визнаєш перемогу Орди і стаєш на її службу — отримуєш золото та титули. Чимало охочих спокуситься, — Северин кинув газету до купи інших. — Монголи зрозуміли, що замість спалених церков і зруйнованих хат підкорити землю можна інакше... Витонченіше. Підступніше.

— Що ти мелеш? — Гнат із тріском роздер чергову куріпку навпіл. — Темуджин вирізав Харків до ноги! Кривава пляма замість міста! Яка в сра...

Він скосив очі на Олю, потім на Катрю і продовжив спокійніше:

— Яка тут в дідька витонченість? Скільки сіл зрівняли з землею!

— Орда завжди починає навалу з насилля, чим убиває кількох зайців одночасно, — пояснив Яровий. — Залякування для одних; розрахунок на необдумані дії, спричинені прагненням помсти, для інших. Не кажучи про піднесення духу власних військ.

— Чому тоді не захопили Київ? Уся перевага на їхньому боці, — не вгавав Бойко.

— Темуджин не бере столиці штурмами, — шляхтич знову відчув неабияке роздратування. — Він чекає, допоки змучені голодом, моровицею, обстрілами і страхом обложені винесуть йому ключі від міста. Захоплена й сплюндрована столиця стає символом, що плекає ненависть і бажання відбити її. Столиця, що здалася без штурму, нищить бойовий дух і волю до супротиву. Розумієш?

1 ... 35 36 37 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"