Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

         – Якщо ж Іван спіймав злодія, то де фотографія?

         – Вона, Родіоне… Вона розбилась. Іван довго над нею плакав, адже сама рамка побилась, а фотографія в ній полетіла кудись у водостічну канаву.

         – Ясно, – понуро промовив Родіон Михайлович, даючи цим зрозуміти, що розмова закінчена. Михаїл вийшов з кабінету.

         Остаточно зрозумівши, що фотографію більше не повернути, Родіон Михайлович вирішив тим не менш стати до роботи. Він завше ставив перед собою строгий закон, побудував дисципліну, завдяки якій він майже не лінувався працювати. Дисципліна ця засновувалась на тому, що людина, яка займається творчістю, повинна працювати не по натхненню, а по власній системі, й працювати як можна більше та продуктивніше, щоб справитись в найкоротші строки. Так, інколи ця система видавала заковику, як-от позавчора, коли Родіон Михайлович рішив поки не писати замовлення Андрієві; проте ці випадки бувають вкрай нечасто, тож загалом Родіон прозивав себе дуже трудолюбивим. Тим більше, для такого заняття, як в нього – натхнення фактично не потрібно, адже воно в будь-який час присутнє, бо займається він справою, угодною Богові. Отож, аби заспокоїтись, та забути на час роботи про те, що сталось, він проговорив про себе: «Завжди встигайте в справі Господній, знаючи, що труд ваш не марний перед Господом».

         Родіон взяв із полиці липову дощечку 20 на 30 сантиметрів – подарунок від Сашка. На ній він писатиме першу ікону Андрія Прокоповича. Поставив її на невеликий мольберт, виставив біля себе столик, розклав на нього усі необхідні атрибути для іконопису: набір пензликів різних розмірів, починаючи з тоненьких пучків та закінчуючи малярними пензликами. Потім, Родіон Михайлович відкрив також подарований літератором пластиковий стаканчик з білим ґрунтом, яким покривається дошка до написання ікони, себто левкасом. Звичайно, як і будь-який художник, Родіон Михайлович мав свою палітру, поки ще чисту. Також на столі, біля палітри стояла алюмінієва пензлемийка, в яку перед цим Родіон набрав води; вона знадобиться, щоб очищувати пензлик від фарби. Та й самі темперні фарби вже були напоготові. Їх Родіон Михайлович виготовлював сам, із мінеральних пігментів, в основу яких входила вохра, а також цинобра, або кіновар, з допомогою якої можна отримувати яскравий червоний колір. Родіон прочитав це в своїй книжці про іконопис, і з того часу тільки так виготовлював свої фарби, хоча спосіб цей був древній та небезпечний, адже цинобра складається із сульфіду ртуті; проте Родіон Михайлович на це зовсім не зважав, йому навпаки подобалось, що він використовує такі консервативні методи. Тим не менш за допомогою кіновару робиться чимало відтінків, до яких необхідно лиш додати потрібні мінерали й пігменти: лазурит, азурит, кадмій, сурик; також Родіон додавав до фарб трохи яєчного жовтку, щоб вона не розтікалась. При цьому іконописець мав багато різних кольорів, в тому числі й перламутрові відтінки, й золотий пігмент.

Родіон Михайлович взяв товстий малярний пензлик, для того щоб ним покрити дошку левкасом. Після знайшов на робочому столі папірець із замовленням Андрія Прокоповича. Вирішив почати з Богородиці, тому як Її він вже писав дуже багато разів. Тільки-от який образ писати? «Якщо ікони ці повинні просвітити діток, то їм треба Богородиця, яка вказуватиме їм вірний путь на початку ще їхнього життя. Значить, напишу Одигітрію», – сказав про себе Родіон Михайлович. Богородицю-Одигітрію він вже писав, тому вирішив, що й тут проблем ніяких не виникне. Легенько зануривши пензля в густий, приємний за консистенцією білий ґрунт, Родіон Михайлович став покривати ним площину майбутнього зображення. Покривши ж, Родіон поклав товстий малярний пензлик, та даючи час висохнути левкасу, він приступив до нанесення фарб на палітру. Був тут червоний, синій, зелений, жовтий, чорний, білий та фіолетовий кольори, й кожен з них опинився на палітрі іконописця. В окрему маленьку посудину Родіон Михайлович змішав чорну й білу фарбу в різних пропорціях, де чорної було більше. Таким чином вийшов темно-сірий колір. З його допомогою іконописець міг зробити макет, начерк до самого образу.

         Почекавши кілька хвилин – левкас висох, й Родіон Михайлович почав роботу. Перед цим він поставив біля себе ослінчик, на якого час од часу сідатиме, щоб перепочити та щоб опертися коліном. Він взяв найтонший пензлик, опустив його в нещодавно змішану сіру фарбу, та став легенькими мазками вимальовувати образ Божої матері. Першим почав чинити Її мафорій. Починаючи з голови, Родіон намалював півкруг, а потім обережно опустив лінію донизу; те ж саме він зробив з іншим кінцем півкруга, тільки лінія вийшла коротшою і не такою рівною. Образ Мадонни із Ісусом на колінах завше виглядає так, що Богородиця опускає голову до Сина, але очі Її напрямлені або до того, хто дивиться на ікону, або безпосередньо на дитину. В Одигітрії погляд Богородиці та Ісуса напрямлений до глядача. Однак про це буде ще час подумати в Родіона, а зараз він відтворював плече Мадонни, опустив лінію, – на секунду відпустив пензлик від дошки, щоб занурити його до сірої фарби, – та різко повернув лінію в правий бік. Це було передпліччя Божої Матері, напрямлене долонею до Сина Божого, що символізувало Її покровительство над людськими щастями та нещастями. Він планував писати ікону майже в повен ріст, тому й мусив все розплановувати пропорційно; наступним Родіон малював плечі, тоненьку шию, голівку та ручку Ісуса, стиснуту в благословенні.

         Потім Родіон Михайлович став зображати лики. Почав він, звичайно, з Богоматері, й так як голова Її тепер виявилась не настільки сильно пригнутою до Спасителя, як це зазвичай прийнято зображати на цій іконі, Родіон міг креслити риси обличчя в зручній для нього, рівній перспективі. Богоматір тримала голову на його іконі рівно, майже на дев’яносто градусів, й лик можна було малювати в рівний анфас, зображаючи все як можна детальніше. Почав з очей: в Мадонни очі завжди зображуються великими, ясними, та іноді й втомленими. Перше око вийшло доволі добре, й Родіон Михайлович від руки намалював кругленькі зіниці. Над оком, максимально тоненькими мазком, він акуратно полоснув брову. Так само в нього вийшло й інше око. Наступним Родіон зобразив ніс. Й перед цим він добре задумався. Справа вся в тому, що хоч Родіон використовував старі методи для отримання фарб, проте писав в сучасному, академічному стилі, в той час як існує чимало інших: канонічний, тобто який притримується канону, поставленого віками, візантійський – строгий, нерідко асиметричний в плані побудови лику, тощо. Але ж чи прийме Андрій Прокопович ікону, написану в академічному стилі? Хоча й сам Родіон Михайлович не зовсім відповідав цьому стилю, тому що пишеться він не темперою, а олією, щоправда про це вже він не відав. Ніс в іконах старих стилів зображується неприродньо тонким; в академічному упор іде вже на реалістичність портрету, рис обличчя, й певного канону тут вже нема, хіба що інколи зберігається тільки зворотна перспектива зображення. «Але ж, з однієї сторони, – думав Родіон Михайлович з пензлем в руці, – чи так йому важливо буде, як напишу я картину? Тим більше, я не раз чув, що канонічний стиль часто не подобається дітям через надто темний тон малюнку та не дуже реалістичне обличчя. Якщо ж ікони ці потрібні будуть малим дітям в недільній школі, то потрібно написати так, щоб викликати в малих відчуття прекрасного та тяги до Царства Небесного…». Отож, ніс Родіон зобразив не тоненьким, та як іноді буває в каноні, з неприємним горбком на кінчику. Він вийшов рівним, та жіночним. Губи в Богоматері також вийшли гарними. Верхня гарно хвилювалась під губним жолобком, а вузьку нижню чудово підкреслювали кутики рота та підборіддя, пізніше також викреслене Родіоном. Під тунікою Богоматері він намалював дві короткі лінії: шию.