Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

– Двадцять сім днів! - Здивувалася Єва, витріщаючись в карту. У масштабі карти все здавалося набагато ближчим. - Двадцять сім днів ходу - це дуже довго, особливо коли всякі злісні тварюки постійно хочуть тебе зжерти.

– Все буде гаразд. - Матр повернула Єви омніпод. – Якщо розумно розподілити їжу та застосовувати отримані на заняттях навички виживання, прибудемо туди в цілості та безпеці. Що ви скажете на це, містере Кітт?

- А там взагалі хтось є? - Єва продовжувала вирячитися в карту.

- Я послала їм сигнал лиха і чекаю на відповідь, - повідомила Матр. – Проте їхні засоби зв'язку могли вийти з ладу та працювати з перебоями, як наші.

– Або там уже нічого такого не існує, – сказав Ровендер.

- Містер Кітт, ви проводите нас туди чи ні? - Поставила Матр питання руба.

Єва на мить перехопила погляд Ровендера і відразу відвела очі. Той хмикнув.

– Хочете йти туди – я попрощаюся з вами тут. - Він дістав одну з пляшок і пішов далі. А потім кинув через плече: – І так, до речі, Єва Дев'ять… Згідно з твоєю картою, табір Бестіїла повинен знаходитися під водою прямо посередині русла цієї вашої річки. Щасливого шляху.

Єва вивчала карту: ось точка її Притулку, що світиться, по сусідству з широкою річкою.

- Здається, він має рацію, - сказала дівчинка і показала на карті це місце. – Все, що я вчора бачила, окрім неосяжного лісу, це велика пустельна рівнина, завалена камінням та гравієм. Ні річки і жодної іншої води мені не траплялося. – Матр мовчала. Розраховувала. Єва продовжила: - Ми ж хочемо знайти інших людей, правда? У цьому місті, напевно, знайдеться хтось, здатний нам допомогти. - Вона кинула погляд на Ровендера, що оминає ходячи дерево. - Давай подивимося, куди він нас приведе, Матре. Будь ласка.

- Що ж, будь по-твоєму, давай дістанемося до Соласа. Він ближчий, ніж сусідній людський об'єкт, і, можливо, там стане зрозумілішим, як діяти далі, – погодилася Матр.

Єва посміхнулася:

- Чудова думка.

- Але, Єва, - продовжила Матр приглушеним голосом, - я не цілком довіряю містеру Кітту. В омніподі немає жодних даних про планету Орбона. Ми маємо бути насторожі. Зрозуміло?

- Зрозуміло, але, взагалі-то, досі він нам дуже допомагав. Адже? - Заперечила Єва.

– Час покаже. - Матр поплескав дівчинку по плечу. - Гаразд. Ходімо.

Єва побігла вперед і наздогнала Ровендера. Матр на своєму єдиному колесі котилася за ними. Компанія заглиблювалася в хащі.
 

Незабаром стало очевидно, що чим глибше в ліс заходили мандрівники, тим химернішими ставали життєві форми, що траплялися їм на очі.

- Вражає! - Вигукнула Матр, проходячи повз високу рослину з капелюшком. Все воно було вкрите товстими волосками, що коливалися, які захоплювали пилок та інші дрібні частинки, що ширяють у прохолодному вологому повітрі. – Схоже на зображення підводних організмів.

Велика летюча комаха з чубчиком спікувала з верхівки дерева і зависла біля рослини з капелюшком. І тут вії схопили його і відправили до круглого рота, капелюшок схопився, випустивши хмарку пуху під акомпанемент цілого хору звуків, що гудули.

– Рови, що це таке? - Єва направила омніпод на рослину.

- Якийсь вигляд химери, - відповів той, продираючись крізь кущі. - Близько не підходь. Вони досить неврівноважені.

- Хімера, у сенсі як міфічна істота? – Єва розглядала голомодель.

– Слово «химера» може також означати гібрид, щось на зразок мене, – відповіла Матр, спостерігаючи, як капелюшок знову розкривається.

- Їй притаманні властивості, характерні і для царства рослин, і для царства тварин, - додав омніпод.

Трійця минула зарості химер і незабаром опинилась на покритій мохом галявині.

– Ось непогане містечко для ночівлі, – оголосив Ровендер. – Вже якийсь час я не бачу ходячих дерев, тож тут безпечно.

- Гей, а можна я розведу багаття? - Запитала Єва, помахуючи омніподом.

- Гарна думка, Єва, - підтримала її Матр. - Давай подивимося, чи зможеш ти зібрати хмиз. Я знайду потрібне місце, подалі від усіх дерев.

- Жодних багать! - відрізав Ровендер, стягуючи рюкзак з плечей.

– То чому ж? - Поцікавилася Матр. - Єва могла б застосувати свої практичні навички.

Ровендер відстебнув килимки.

- Почати з того, що ми знаходимося майже в Серці Блукаючого лісу. Бродячі дерева можуть запанікувати, почувши загрозу. - Єва окинула поглядом товсті стовбури дерев, що оточували галявину. Останні промені вранішнього сонця фарбували їх верхівки в яскраво-золотий колір. Ровендер продовжив: - А крім того, мисливське чуття Бестіїла веде його на тепло. Це буде все одно, що відправити йому прямий сигнал. Жодних багать.

Усі троє влаштувалися табором під похмурим, затягнутим хмарами небом. Місяць цієї ночі не здався. Ровендер перев'язав свою щиколотку і рано ліг спати. Матр патрулювала периметр стоянки, записуючи всі нічні звуки, що виходять із лісу.

Єва, стягуючи взуття, перевірила крокомір на підошві: чотирнадцять із половиною кілометрів. Кліматканина зігріла її стомлене тіло, і вона провалилася в глибокий, несучи відпочинок сон.