Читати книгу - "Лабіринти. Частина 1, Крістіна Таченко"

Мелінда засміялась.

- Ну, нарешті ми зустрілися! Привіт, Максе! Іди сюди, я тебе обійму!

Вони почали довго і сильно обійматися. І тут вийшла Віта зі своєї кімнати.

- Віто, привіт! Іди й ти до нас обійматися! - сказала Мелінда і поманила її довгим тонким пальцем до себе.

Тепер вони обіймалися уже втрьох.

- Привіт! - сказала дівчина, - Нарешті ми усі разом!

- Так, ходіть на кухню, бо я страшенно голодна. - промовила відьма.

- Коли ти повернулась? - запитав Максим.

- Не знаю. Я заснула в майбутньому, а прокинулась уже в потрібному нам часі.

- І часто такі заломлення бувають? - поцікавилася Віта.

- Декілька разів на рік. Люціан уже повернувся у Львів, телефонував. Він скоро приєднається до нас. Будемо разом думати, що робити далі.

- Ти знаєш Люціана? - підяв брови від здивування Макс.

- Звісно знаю, він є одним із Хранителів Світлого Порталу, - безпристрасно сказала Мелінда, так наче вони говорили про звичайні буденні справи.

- Чим далі - тим цікавіше, але нічого не зрозуміло, - сказала Вта, сьорбаючи каву.

- З часом все проясниться, - запевнила провидиця та пішла відкривати вхідні двері із загадковою посмішкою на обличчі. почувши стукіт.

У квартиру з величезним рюкзаком за спиною зайшов Люціан та пристрасно поцілував Мелінду. У Віти округлились очі і вона почала хихикати.

- Чому ти смієшся? - перебив її сміх Макс.

- А що плакати? Це ж добре, що вони цілуються. Цікава колоритна порочка…

В кухню зайшли Люціан з Меліндою, хлопець поздоровався та сів їсти свій сніданок, так ніби й нічого не трапилось...