Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

– Я бачу червоне полум’я! – вигукнув екстрасенс, і куля наповнилася темним багрянцем. – Ні, це не палають пристрастю серця закоханих! Кров! Віанда розповідає про пролиту кров!

Жасмин невдоволено ляснула в долоні.

– Ну чому ж так грубо, Сенріку? – поскаржилася, закидаючи ногу на ногу і відкидаючись на спинку крісла. – Раніше ти діяв витонченіше. Втрачаєш хватку, та й техніка твоя застаріла… Ех, а колись збирав цілі стадіони…

Куля посвітлішала, в ній заклубився рожевий туман, стіл затягнуло димом.

– Порожнеча! Скрізь порожнеча! Він жив у порожнечі, і його душа була порожня! – Сенрік закотив очі і вчепився в кулю. – Його час минув! Він розплачувався за скоєне аж вісім років, але нічого не виправив!

– Це натяк на смерть дружини Рокса? – Жасмин посерйознішала. – Брудна справа… Винуватця аварії, в якій вона загинула, зацькували ще до суду, його родина розпалася і канула в небуття.

– Віанда ненавидить цього чоловіка! – гаркнув екстрасенс несподівано грубим голосом. – Він зазіхнув на її силу! Рокс заслужив смерть від руки власного…

Сенрік не договорив. Похитнувся і впав навзнак.

Передача перервалася.

– Щось мені підказує, такого не очікував навіть Персик. – Асіанка не була шокованою. – Що ж, кожен заробляє як може, не судитимемо їх. А от Ален, певна річ, буде. Він контролює місцеві канали і такий сценарій не пропустив би в ефір.

– Це гра? – Флора не могла змусити себе забути останні кадри, що вражали реалістичністю.

– Це бізнес, Сніжко. Звикайте. Коли ви виступили в поліції із заявою про сина, Рокси недарма злякалися. Хтось налаштований зіпхнути їх із п’єдесталу. Судячи з того, що обидва вони смикаються однаково і начебто правдиво, діє людина ззовні, причому не вперше. Шкода, що в мене діалог із братами не склався… А ви поки що у грі. Принаймні хоча б Ален вас вислухає. Чи хочете залишитися осторонь?

«Я вже загрузла в цьому по самі вуха», – ледь не відповіла Флора.

Але це не було чистою правдою. Залишити Віанду можна будь-якої миті. Повернутись додому, визнати поразку, зайнятися ненависною шахтою…

Ні, нізащо! Хай буде, що буде!

«Ти здасися за першої ж серйозної проблеми», – нагадав здоровий глузд.

– Не цього разу. – І чи не вперше у житті Флора визнала: насправді відступати нікуди, бо вона давно обрала свій шлях.

***

Перс прибув уранці – незвично діловий, з гладко зачесаним волоссям, навіть із краваткою та портфелем. Асіанське татуювання на його скроні здавалося зухвалістю і надавало йому вигляду хижака, який навіщось начепив стильний нашийник. Створювалося враження, що досить будь-якої дрібниці – і весь лиск зникне, схована під дорогою тканиною натура напівдикуна вирветься назовні.

Служниці хихикали і шепотілися, мовляв, ця Даньята знається на житті: прекрасне майбутнє їй забезпечив старий коханець, а завидне сьогодення – асіанський приручений звір, від якого так і несе тестостероном. Ну а Флора могла б сказати, що для неї Перс асоціюється з ядерною бомбою із заклеєним таймером. Він небезпечний, сумнівів немає, однак чи буде вибух, і якщо так, то коли саме, ніхто не спрогнозує.

– Як справи?

– Нормально.

Діалог асіанин не підтримав – спробував усамітнитися з Жасмин і деякими матеріалами «з надійних джерел». Звісно, Флору це не влаштувало.

– Я також хочу знати, що відбувається! – Вона войовничо задерла підборіддя і вмостилася на власне ліжко, бо ж у Торі-Ейл було ніде ділитися секретами, крім її кімнати. – На кухню мені не можна, а в коридорі стирчати треба? Нізащо!

– Знаєте, з чого починаються відсотків десять кримінальних новин Віанди? – ні з того ні з сього запитав Перс.

– З моменту, коли жертва почала вказувати злочинцеві, що робити?

– З фрази: «Вона була настільки довірлива, що залишилася наодинці з асіанином».

– Та у вас якийсь комплекс неповноцінності! – розлютилася Флора.

– Можливо, – безпристрасність його тону вражала. – Але зараз не я втискаюся у стіну. Вам що, в дитинстві казали: як не слухатимешся, то заберуть великі злі асіани?

Флора поспішила відсунутись на попереднє місце і вдати, що обурена до глибини душі правдивою, загалом, здогадкою.

– Відчепись від неї, Персику, – прийшла на допомогу Жасмин. – Ми зі Сніжкою чудово ладнаємо. Справа не в расизмі, а в тобі.

– Вважаєш, я занадто упереджений?

– Та ні. Просто пика у тебе бандитська.

З цим твердженням Флора не погодилася б, проте захищати Перса не мало сенсу – він засміявся, і незручний момент зійшов нанівець. Потім асіанин передав напарниці портфель, напханий шоколадними батончиками, і перейшов до подій, що діялися за затишними стінами Торі-Ейл.

Згідно з поліцейськими звітами, Ділен Рокс помер між тринадцятою тридцять і чотирнадцятою тридцять. Ці часові межі заслуговували на довіру. Медики називали і точніший час: близько чотирнадцятої нуль-нуль, але припускали, що можливі відхилення в той чи інший бік.