Читати книгу - "Пацієнт, Трюде Тейге"

Вони рушили назад, переходячи з кімнати в кімнату. Кайса поцікавилася, що на другому поверсі. Лінда сказала, що весь другий поверх був відведений під палати для пацієнтів.

— Ми встигаємо глянути там одним оком? — попросила Кайса.

Лінда зиркнула на годинник.

— Гаразд, лише п’ять хвилин, — погодилась вона. — Там нема на що дивитися.

Кайса з Ліндою піднялися сходами, повз герби на стінах. Угорі, крізь велике вікно у формі півмісяця, світило сонце. Вигнуті лиштви й перемички між шибками кидали тінь, схожу на павутину. Вони ввійшли в довгий коридор, схожий на коридор на першому поверсі в Кістевіці, але значно більший: застелена лінолеумом підлога, облущений тиньк, порожні палати, кілька туалетів, умивальня з ванною і душами. У деяких палатах старі меблі й ширми зсунули попід стіни, на підлозі валявся старий радіатор. Кайса зайшла до однієї палати, виглянула у вікно. Вона стояла над самим входом до корпусу. Уже виходячи, Кайса помітила, що на дзеркалі над умивальником щось наклеєно. То була давня дитяча наліпка з зображенням Фантома, героя однойменного коміксу з написом: «Фантом має тисячу очей і тисячу вух».

— А що там, вище поверхом? — запитала Кайса.

— Лабораторія професора Бюлля.

— Можна подивитися?

За лабораторію відповідав колишній головний лікар, тепер уже на пенсії. Лінда не мала ключа, але пообіцяла, що зателефонує йому згодом і попросить провести Кайсі екскурсію.

Кайса хотіла, якщо вже сюди потрапила, ще трохи погуляти територією, тож Лінда дала їй адресу бабусі, і вони домовилася зустрітися там трохи пізніше. Кайса обійшла будинок навколо, позаглядала у вікна, але всередині було темно. І лише крізь осяяне сонцем віконце під заскленою верандою можна було хоч щось роздивитися. Вона притулилася обличчям до шибки й побачила в сутіні стіл з трубками, пляшками й колбами різних розмірів. Деякі наповнені до половини жовтою або коричневою рідиною. Ще якась лабораторія?

Кайса сіла в авто й поїхала до головної дороги іншим шляхом. Нараз дерева розступилися і перед очима з’явився високий паркан. Кайса зупинилася. Перед великими воротами стояв фургон. Ворота поволі відповзли вбік, і фургон вкотився на відкритий майданчик. Позаду жовтої будівлі вона помітила щось схоже на тюремне подвір’я для прогулянок. «Університетська клініка в Осло, Регіональне відділення служби безпеки» — написано на табличці. То ось чому такий високий паркан! Вона знала, що сюди планували посадити масового вбивцю Андерса Брайвіка, але потім передумали. У кожному разі, у цьому відділенні утримували осіб з дуже важкими психічними розладами, багатьох засуджених за вбивства і зґвалтування — також.

42

Анне-Марія Скуг була дуже милою літньою жінкою з підібраним догори білим, як сніг, волоссям, і в крутих червоних окулярах. Вона аж руками сплеснула від радості, що внучка привела з собою незнайому гостю. Жінка жваво, як на свій вік, метнулася на кухню.

— Добре, що я сьогодні спекла пиріг! — сказала вона.

Кайса глянула мимохідь на фотографії, виставлені на старому письмовому столі. На одній група людей стояла на моріжку на тлі великого куща рододендрону. Чоловіки — в білих халатах, жінки — у старомодних сестринських уніформах.

— Кайса хотіла б почути, як працювалося у Дікемарку, — промовила Лінда.

Бабуся підкрутила свій слуховий апарат.

— Яка це гидота — старота, — усміхнулася вона й скрушно похитала головою. — Дікемарк… О, це було найкраще місце праці.

І відразу з захопленням почала розповідати про чудові стосунки в колективі й про те, як там було гарно, про худібку, яку тримали в господарстві, про розмаїття занять для пацієнтів — про те і се.

— А ви знали, що Дікемарк був найбільшим серед усіх сільських господарств Аскера? У найкращі часи там мешкали й працювали близько 2500 осіб, приблизно тисяча з них — пацієнти.

— Може, хтось з пацієнтів особливо вам запам’ятався?

— Крез, — не вагаючись, відповіла старенька.

— Лінда про нього розповідала. На що він хворів?

— Я й сама не раз над цим замислювалася. Доступу до документації ми не мали, а деяких діагнозів не оприлюднювали.

Анне-Марія почала працювати в Дікемарку 1942 року. Крез на той момент вже перебував у закладі кілька років. Чому він потрапив до психіатричної лікарні, вона не знала. Він мав талант художника, у нього чергувалися важкі й легкі періоди, іноді впадав у депресію.

— Але він був дуже добрий, мухи не скривдив би, — сказала жінка. — Я дуже любила Креза.

Кайса розповіла про санаторій у Кістевіці, заснований двома лікарями, які раніше працювали в Дікемарку. Анне-Марія кивнула, так, вона їх знала.

— Ейвінн Бюлль і Маріанне Вінтер. Дивний якийсь був зв’язок між Маріанне й Крезом, — додала вона.

— О? Чому дивний?

— Перед самою смертю в нього з’явилися якісь страхи, зовсім йому не властиві. І пов’язані вони були з Маріанне Вінтер.

— Які страхи?

— Він стверджував, ніби вона займається «чорними справами».

— Що він мав на увазі?

— Не знаю, але здогадуюся, звідки ті страхи могли з’явитися. Колись давно, ще до появи Маріанне Вінтер, у Дікемарку проводили розтини померлих пацієнтів. Мозок деяких з них зберігали в підвалі в скляних колбах. Крез, напевно, знав про це, — старенька відкусила шматочок пирога, задумливо жувала. — Він дуже багато часу просиджував у підвалі, де зберігалися ті колби, а доктор Бюлль і доктор Вінтер проводили там свої дослідження. Можливо, йому змішалися в голові минуле й теперішнє.

— Що за дослідження?

— Це мені невідомо. Може, досліджували старі законсервовані препарати мозку, хтозна. Нам був заборонений доступ до тих кімнат.

Кайса згадала про медичне обладнання, яке побачила у віконце під заскленою верандою, і запитала, чи там розташовувалася лабораторія Ейвінна Бюлля і Марінне Вінтер. Але Анне-Марія заперечила, обоє лікарів займали кімнатку відразу під сходами до підвалу, на протилежному кінці будівлі.

— Директор і професор на ім’я Альф Бюлль був батьком Ейвінна Бюлля?

— Ні, його дядьком.

— Я так розумію, він теж займався дослідженнями?

— О, так! Альф Бюлль був навіть міжнародним світилом! Намагався розгадати одвічну загадку: чому люди божеволіють.

За теорією Альфа Бюлля, психічні захворювання мали фізичне походження, тому він вивчав кров, сечу, кал і ще багато всього дивного, розповіла Анне-Марія. Однак молодий Бюлль вважав ті теорії нісенітницею.

— Я була свідком не однієї сварки між старим професором і його небожем. Альф Бюлль був затятим противником лоботомії та електрошоку. У Дікемарку ніхто й ніколи не проводив лоботомії. Професора Бюлля любили й поважали. А