Читати книгу - "#хто верхи?, Юлій Череп"

- Ну це не складно, - з полегшенням видихнув Петро. - Я гадаю Дем'ян без проблем вам допоможе зняти ваші танці.

- Не танці, а спів під гітару, - машинально поправив його Еміліан і миттю додав, - Але ж ви нікому.

- Мені здається, що ти знаєш більше наших таємниць, чим ми, - зауважила Юля. - До речі, ми маємо ще одного загубленого. І якраз на нього за селом чекає Дем'ян.

- Бачили вашого рейнджера біля Кулишівки. Не переймайтеся, вже його направили назад. Батарея сіла у телефоні.

- Друже, ти мене починаєш лякати, - не стримуючи подиву сказав Петро.

Еміліан лише розплився у посмішці на все смугляве обличчя на фоні якого зуби здавалися неприродно білими.

- То що? Поїхали до вашого байкера? - запитав він. 

- А як же ж?

- Не хвилюйтеся. Михайлович вже скоро буде тут, а далі нехай сам займається своєю роботою.

- Не впевнений, що він на мотоциклі зможе відвезти її до відділку, - зауважив Петро. - Ти ж не хочеш, я гадаю, щоб він своїх колег викликав до вашого табору?

Еміліан замислився і погодився з Петром, що такі гості, м'яко кажучи, небажані. То ж вони зателефонували до Дем'яна і повідомили, щоб той їхав до табору, а за люлькою потім з'їздять, коли Михайлович повернеться. Ніхто її не візьме.

Невдовзі зі сторони села почулися звуки мотоциклів, а за хвилину весь табір зібрався до купи й спостерігали цікаву картину. Дільничний та Дем'ян гналися навипередки здіймаючи стовп пилу позаду і гуркіт неначе працювали великокаліберні кулемети. Першим ледь не зніс сушарню для білизни Дем'ян з Ксюхою позаду, слідом все ж таки поклав її на землю Михайлович. Виглядав він, не зважаючи на поразку у перегонах життєрадісним і схоже в сусідньому селі встиг вмазати ще щось поверх Юліної хріновухи.

Марго запхали до машини Петра, і він повіз їх разом з Михайловичем на задньому сидінні до району, намагаючись дорогою не вслухатися у її лайку та прокльони.

Еміліан відвів в сторону Дем'яна та емоційно жестикулюючи пояснював, що саме йому від нього треба, а Юля з Ксюхою сіли біля багаття яке ні в день, ні вночі не згасало, гріючи закопчений казанок з водою. 

- У вас все серйозно з Петром? - несподівано поцікавилася Ксюша.

- Чого ти питаєш? - здійняла вгору брови Юля.

- Та Діанка на нього око поклала. І працювати до себе він її взяв, - Ксюша вперто уникала прямої відповіді.

- Та мені байдуже кого Петро бере на роботу. То його справи у які я втручатися не збираюся. Так само і з оком Діани. Нехай кладе його куди їй заманеться. Хоч в дупу запхає.

Юля перевела подих. Подивилася на Ксюшу і по її посмішці зрозуміла, що та отримала відповідь на своє запитання. По бурхливій же реакції самої Юлі не важко було здогадатися, що та таки небайдужа до Петра.