Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Ось тобі.

– Що це?

– А не видно? –здивувався він.– Кава і пончики з пекарні за два квартали від архіву і пропозиція.

– Яка ще пропозиція?

– Їж–їж–їж, дивитися он страшно. – сказав він мені, закочуючи очі.– Слухай, Кріс не може сидіти зі своєю донькою і найняв круту няню. Я поговорив із ним, і він не проти, щоб вона сиділа і з Олівером. Ти могла б привозити його в його будинок, забирати ввечері.

– О... це взагалі–то чудова ідея, Метте. – задумалася я, згадуючи незадоволене Обличчя Гетті, коли я попросила її ще посидіти з Олівером. – Але... він точно не проти?

– Взагалі–то, це він запропонував. Його благовірна втекла, через тиждень після народження Джинні, посилаючись на післяпологову депресію, тож... він розуміє, як це.

Я кивнула. Може, я поспішила із заочною неприязню до його брата. Схоже йому живеться аж ніяк не легше за Метта.

– Це добре. Ну, в сенсі, не те, що втекла, а те, що розуміє і... спасибі.

Метт усміхнувся. Ми почали розбирати папки з документами і деякі з них датувалися минулим століттям. На який ляд зберігати такий раритет не знає ніхто, але зберігати його необхідно. Метт завів Tame Impala, і я мукала в ритм. Мені подобався Метт своєю ненав'язливістю, він знав, де можна не гнати бучу, де пожартувати, а де промовчати. Я ціную це в людях.

Ще його легко читати. Я дуже тонко помічаю людські настрої. Загалом Метт, як розкрита книжка, його відкриті великі очі завжди точно передають здивування, захоплення, хвилювання і трепет. І часом мені здається, що він і не намагається приховати цього. Ніби він той рідкісний тип людей, який більше мріє бути прочитаним, ніж навпаки. Коли я поверталася додому, у ті кілька вільних від криків, підгузків і молока годин, що в мене були, я збиралася з думками, прибирала у квартирі або тупо спала. Метт сказав, що Кріс пришле мені машину о сьомій, я можу передати дитину, а можу приїхати з нею. Ясна річ, я поїду з ним. Який опікун при здоровому глузді комусь віддасть своє чадо? Хоча я спокусилася, дивлячись на свою м'яку подушку і постіль у сонечка. І в голові промайнула швидка хмарка думок, де я передаю Олівера і завалююся в тепле ліжко. Але ні. У сріблястому ауді мене зустрів шофер на ім'я Кевін і суха худорлява жінка років п'ятдесяти у строгому костюмі зі спідницею трохи нижче коліна. Її звали Гейзел, і це вона буде підтирати Оліверу дупу, поки я буду зариватися з головою в папірці 20–річної давності. Поки ми їхали, вона трохи розповіла про себе, родом вона з Теннесі, працює нянею вже понад двадцять років, двох дітей вона няньчила від такого ж віку до десяти, ще двох від шести до дванадцяти. У неї ще звідкись там рекомендації і вона проходить якісь тренінги сучасного виховання, монтессорі і ще кілька, які я не запам'ятовувала, вміє складати трухани у компактний калачик і пройшла всі можливі курси підвищення кваліфікації, коротше крута тітка. Машина зупинилася біля великого футуристичного будинку з безшовними вікнами і скошеним дахом. На подвір'ї був цікавий фонтан і пара фігур, зістрижених із дерев. Кріса вдома не було, але Гейзел провела мені екскурсію і показала дитячу, де вже стояло ліжечко для Олівера. Це мене трохи стопронуло, оскільки я не дала на нього ні цента. І коли я ввічливо запитала Гейзел про оплату, відчуваючи, що вона влетить мені в копієчку, вона мене запевнила, що Кріс про все подбав. Мені стало двічі ніяково. НЕНАДОВГО (я просто згадала про м'яку подушку і постіль в сонечка). Шофер відвіз мене на роботу. Метт неоднозначно фиркнув, коли я розповіла йому, він вважає, що паритися сенсу немає, якщо людина сама, не питаючи тебе, вирішує оплатити щось, нахріна їй перечити? Це її рішення. Начебто і так, а начебто і стрьомно. Я попрацювала до шостої і мене забрав водій Кріса. Я зняла з себе шарф, переважила сумку на плече, поправила волосся і вийшла. Няня годувала дівчинку, Олівер спав.

– Джаклін? – покликав мене чоловічий голос із приємним тембром.

Я пішла на голос, він лунав з їдальні. Це був великий довгий стіл із двома гарними стільцями в узголів'ї і ще штук шість із боків. В узголів'ї сидів молодий чоловік, років двадцяти п'яти, з темним кучерявим волоссям, покладеним у стильну стрижку, невеликою темно–каштановою щетиною, світлими пронизливими очима і дуже довгими пухнастими віями, при тому, що примітно, довгим був не лише верхній ряд, а й нижній, відчуття, начебто в нього очі нафарбовані підводкою. Згадалися пірати із серіалів. Він посміхнувся мені в привітній манері, і я втупилася на рівні білі зуби, ніби я перевіряю скакуна перш ніж віддати за нього останній мішечок монет.

– Я – Кріс, сідайте, повечеряйте з нами.

– Ем... це зручно?

– Думаю, цілком.– кивнув він.

Я відсунула стілець і сіла. Через кілька хвилин за стіл сів дворецький, кухарка, покоївка, няня і садівник. Як мило, принц вечеряє зі своїми підданими. Було б смішно, якби він робив це тільки зараз, і коли я піду, вони всі хапають тарілки і вистрибують хто куди, садівник у вікно, дворецький у двері, покоївка заривається в комору, куховарка ховається в кухонну шафу, няня за ліжечка дітей, я пирхнула від сміху і тут же прикрила це кашлем.

– Ти давно працюєш із моїм братом? – запитав він, коли ми доїдали

гаряче.

– Ні. Кілька місяців.

Він кивнув.

– Завтра будуть змагання в караоке–клубі. Я не особливо фанат подібного, але мій брат невблаганний. Складеш нам компанію? Олівер залишиться з нянею.