Читати книгу - "Азазель"

До цієї миті Ераст Петрович слухав із жвавим інтересом і навіть злегка рожевів од задоволення, на деякий час і дрижати перестав, але на «щеня» насупився і двічі сердито гикнув.

— Та ти не ображайся, я по-дружньому, — ляпнув його по плечу Зуров. — Узагалі, подумав я тоді: це доля мені його посилає. На такого Амалія безпремінно клюне. Придивиться краще і клюне. І все, позбудуся сатанинського наслання раз і назавжди. Залишить вона мене у спокої, перестане мучити, водити на ланцюжку, мов клишоногого на ярмарку. Нехай хлопчину цього своїми карами єгипетськими губить. От і дав тобі ниточку, знав, що ти від свого не відступишся… Ти плащ накинь і на, з фляги ковтни. Згикався весь.

Поки Фандорін, цокочучи зубами, ковтав із великої плескатої фляги ямайський ром, який хлюпав на денці, Іполит накинув йому на плечі свого ошатного чорного плаща на червоній атласній підкладці, а потім діловито перекотив ногами труп Пижова до кромки набережної, перевалив через бордюр і зіпхнув у воду. Один глухий сплеск — і лишилася від неправедного губернського секретаря тільки темна калюжка на кам'яній плиті.

— Упокій, Господи, душу раба твого, не знаю як звали, — благочестиво мовив Зуров.

— Пи-пижов, — знову гикнув Ераст Петрович, але зубами, дякувати рому, більше не цокотів. — Порфирій Мартинович Пижов.

— Все одно не запам'ятаю, — легковажно смикнув плечем Іполит. — Та ну його к бісу. Погань був чоловічок, по всьому видно. На беззбройного з пістолетом — фе. Він же, Еразме, вбити тебе хотів. Я, між іншим, життя тобі врятував, ти це зрозумів?

— Зрозумів, зрозумів. Ти далі розповідай.

— Далі так далі. Віддав я тобі адресу Амалії, і з наступного дня взяла мене хандра — та така, що не приведи Господи. Я і пив, і до дівок їздив, і в банчок до півста тисяч спустив — не відпускає. Спати не можу, їсти не можу. Пити, щоправда, можу. Все бачу, як ти з Амалією милуєшся і як смієтеся ви наді мною. Або, ще гірше, взагалі про мене не згадуєте. Десять днів промаявся, відчуваю — з глузду можу з'їхати. Жана, лакея мого пам'ятаєш? У лікарні лежить. Поткнувся до мене з умовляннями, так я йому носа звернув і два ребра зламав. Соромно, брате Фандорін. Як у гарячці я був. На одинадцятий день зірвався. Вирішив, усе: уб'ю обох, а потім і себе рішу. Гірше, ніж зараз, усе одно не буде. Як через Європу їхав — грім побий, не пам'ятаю. Пив, як верблюд каракумський. Коли Німеччину проїжджали, якихось двох пруссаків із вагона викинув. А втім, не пам'ятаю. Може, приверзлося. Опам'ятався вже в Лондоні. Передусім до готелю. Ні її, ні тебе. Готель — діра, Амалія в таких зроду не зупинялась. Портьє, бестія, французькою ні слова, я по-англійськи знаю тільки «баттл віскі» та «мув йор асе» — один мічман навчив. Значить: давай пляшку міцної, та пошвидше. Я цього портьє, печерицю англійську, про міс Ольсен запитую, а він лопоче щось по-своєму, головою махає та пальцем кудись назад тицяє. Виїхала, мовляв, а куди — невідомо. Тоді я про тебе захід роблю: «Фандорін, кажу, Фандорін, мув йор асе». Тут він — ти тільки не ображайся — взагалі баньки витріщив. Видно, твоє прізвище по-англійськи звучить непристойно. Взагалі, не прийшли ми з холуєм до взаєморозуміння. Нічого не вдієш — поселився я в цьому гниднику, живу. Розпорядок такий: уранці до портьє, запитую: «Фандорін?», він кланяється, відповідає: «Монінг, сьо». Ще не приїхав, мовляв. Іду через вулицю, в кабак, там у мене спостережний пункт. Нудьга, пики навколо тоскні, добре хоч «баттл віскі» та «мув йор асе» виручають. Корчмар спочатку на мене витріщався, потім звик, зустрічає мов рідного. Через мене в нього торгівля жвавіше йде: народ збирається подивитись, як я міцну гранчаками глушу. Та підходити бояться, здалеку дивляться. Слова нові вивчив: «джин» — це ялівцева, «рам» — це ром, «бренді» — паскудний коньячисько. Взагалі, досидівся б я на цьому спостережному пункті до білої гарячки, та на четвертий день, слава Аллаху, ти об'явився. Під'їхав таким франтом, в лаковій кареті, при вусах. До речі, даремно збрив, з ними ти хвацькіший. Ач, думаю, півник, хвоста розпустив. Зараз буде тобі замість «міс Ольсен» дуля з маком. Але з тобою пройдисвіт готельний іншої заспівав, не те, що зі мною, і вирішив я, що затаюсь, почекаю, доки ти мене на слід виведеш, а там як карта ляже. Крався за тобою вулицями, як шпик із розшукного. Тьху! Зовсім ум за розум заїхав. Бачив, як ти з візником домовлявся, вжив заходів: узяв у конюшні конячину, копита готельними рушниками обмотав, щоб не стукали. Це чеченці так роблять, коли в набіг збираються. Ну, не в розумінні, що готельними рушниками, а в розумінні, що яким-небудь ганчір'ям, ти зрозумів, еге ж?

Ераст Петрович згадав позаминулу ніч. Він так боявся випустити Морбіда, що й не подумав подивитися назад, а стеження, виходить, було подвійним.

— Коли ти до неї у вікно поліз, у мене всередині просто вулкан заклекотів, — продовжив свою розповідь Іполит. — Руку собі до крові прокусив. Ось, дивися. — Він сунув Фандоріну під носа ладну, міцну руку — і справді, між великим і вказівним пальцями виднівся ідеально рівний півмісяць від укусу. — Ну все, кажу собі, зараз тут водночас три душі відлетять — одна на небо (це я про тебе), а дві навпростець до пекла… Побарився ти там чогось біля вікна, потім набрався нахабства, поліз. У мене остання надія: може, вижене вона тебе. Не любить вона такого наскоку, сама воліє командувати. Жду, у самого жижки тремтять. Раптом світло погасло, постріл і її крик! Ох, думаю, застрелив її Еразм, гаряча голова. Доскакалась, дожартувалась. І так мені, брате Фандорін, враз тоскно зробилося, ніби зовсім один я на всім білім світі й жити більше нема для чого… Знав, що погано вона закінчить, сам порішити її хотів, а все одно… Ти ж мене бачив, коли мимо пробігав? А я застиг, як у паралічі, навіть не окликнув тебе. Мовби в тумані стояв… Потім чудне почалося, і чим далі, тим чудніше. Передовсім з'ясувалося, що Амалія жива. Видно, промазав ти в темряві. Вона так верещала і на слуг лаялась, що стіни дрижали. Наказує щось по-англійськи, холопи бігають, метушаться, по саду шастають. Я — в кущі й затаївся. В голові — цілковитий гармидер. Почуваюся таким собі бовдуром у преферансі. Всі пульку ганяють, один я на зносі сиджу. Та