Читати книгу - "І буде життя, Олена Воля"

- Привіт, моя подруженько! Ти що встигла підрости відколи ми востаннє бачилися? Напевне тягнешся до сонечка як та квіточка.

− Привіт, тітонько Лана. Тепер я теж тебе так зватиму. Якщо тітоньці Зорі можна, то й мені можна. Ми ж з тобою подружки. Мама теж каже, що я підросла відколи бачилися.

Остання фраза трохи насторожила Мілану, але вигляду не подала. Поруч Ілони сиділа бабуся Ніна Василівна. Якщо дорослі чогось недоговорюють, значить, на те є підстави.− А як там твій Патрончик? Знову щось будете випробовувати? − жінка перевела розмову.

− Ні. Він не буде рятувальником. Це дуже небезпечно. Я не хочу, щоб він покалічив свої лапки. Він буде звичайним щасливим хом'ячком.

− Ти правильно міркуєш. Нехай просто буде твоїм пухнастим другом.

− Ми з ним часто виходимо на прогулянку. А ще з нами гуляють тітонька Зоря і поліцейський Артур.

− Ух ти! То у вас велика компанія. Бабусю вже не берете з собою? − Мілана ще більше здивувалася почутому, то ж вирішила прояснити ситуацію.

− Беремо. Але не кожного разу. У неї багато роботи вдома.

− Ілоночко, ти краще розкажи про свої ролики, − до розмови приєдналася бабуся.

Ніна Василівна явно щось приховувала. Тепер Мілана вже не сумнівалася. Хоч би з Ілониними батьками було все гаразд.

− А я зараз покажу свої ролики. Тітонько Лана, не зникай. Я дуже швидко прибіжу.

− Оксана сьогодні пізніше повертається з роботи? − Мілана скористалася відсутністю дівчинки, щоб поговорити про дорослі справи.

− Вона ще збиралася заїхати до Зоряни. Мають якість питання обговорити. Це по тих дітках, що займається Ваша сестра, – Ніна Василівна знову вдало перевела розмову на інше.

− Ось вони. Бачиш, які гарні? Жовті як сонечко, − Ілона справді повернулася дуже швидко.

− Вони надзвичайні. Тобі пасують. І ти вже навіть каталася на них?

− Вже трішечки вмію. Мене тітонька Зоря вчить, як правильно згинати ноги. Каже, що так швидше буду їхати і менше падатиму. А поліцейський Артур завжди нагадує про захист. У мене все є: наколінники, налікотники і надолонники, і шолом. Я ще тренуюся, тому їду потихенько.

 − Молодчинка. Ти спершу добре потренуйся, а тоді будеш кататися швидко-швидко. А Патрончика теж із собою возиш?

− Ні. Насправді він не любить кататися. Ми вже перевірили. Йому подобається ховатися в траві. Тоді поліцейський Артур його стереже, щоб не втік.

− А фотографії ти ще робиш? Багато знімків маєш?

− Так. Я щодня фотографую щось новеньке. Зараз фоток маю менше. Мама таткові відвезла, щоб йому стало краще.

− Йому неодмінно стане краще, − Мілана тепер питально подивилася на Ніну Василівну.

− Так, дівчатка, заговорилися ми тут. Пора вечеряти, купатися і готуватися до сну, − бабуся вирішила завершити розмову без пояснень. − Міланочко, Вам спокійної ночі. Не хвилюйтеся, у нас все гаразд.

− На добраніч, Ілоночко. Бажаю тобі чарівних снів про красуню-принцесу і сміливого принца.

− Як мої мама і тато?

− Як твої мама і тато.

− Але мій тато не принц. Він скоро буде кіборгом. Добраніч, подруженько Лана. Хай тобі і твоєму малюкові присниться веселка. Веселка − це завжди радісно. Бувай! − дівчинка помахала ручкою і відеозв'язок відключився.

Бабуся промовчала щось дуже серйозне. Внучка видала важливу інформацію, але якось не зрозуміло. Точніше з її слів можна зрозуміти, що з татком щось трапилося і мама була поруч з ним. Можливо, навіть пробула деякий час в лікарні. А ще поліцейський Артур. Якщо це той самий, про якого ненароком згадувала Зоряна, то це взагалі якісь одні секрети. Вони начебто хочуть мене відгородити від хвилювань. Але ж могли подумати, що поводяться підозріло. І це ще більше насторожує і змушує нервувати. Ох, Зорянко, не будемо чекати п'ятниці. Пора відкривати засекреченість.