Читати книгу - "Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш"

   Після всіх пар, після персональної повчальної лекції від Сідріка, я навіть до кімнати не хотіла повертатися. Король нашого факультету постійно повторював, що я маю зробити правильний вибір. Тобто, залишитися там, де й перебуваю зараз.

   А якщо виберу темних, тоді проблем буде надто багато і в мене, і в моїх сусідок по кімнаті. От тільки до чого вони тут? Хоча, ясна річ, що зміна факультету не повинна вплинути на нашу дружбу. Ось тільки як при цьому вчинять інші студенти - не зрозуміло.

   Якщо я піду до Ларіона, то мене мовчки ненавидітимуть і проклинатимуть. Адже з'явилася немов із нізвідки, спокусила найвладнішого і найзавиднішого студента. Так ще й універсальним магом виявилася. Можу збирати і користуватися всіма картами академії. А значить, набагато сильніша за всіх інших.

   Але хіба в такому разі зі мною невигідно дружити? Для чого з мене робити ворога і самим ставати недоброзичливцями? Чому не спробувати зі мною подружитися? Дивні тут люди, та й академія залишає бажати кращого. А про сам світ краще взагалі промовчу.

   Вирушила бродити коридорами замку, намагаючись ніде і ні з ким не перетинатися. Просто дивилася собі під ноги, іноді оберталася, відчуваючи чиюсь присутність. І думала, багато думала, розставляючи пріоритети.

   Зупинилася, коли усвідомила, що перебуваю в тупиковому коридорі. Але звідси відкривався приголомшливий вид на нічний чарівний світ. Зоряне небо, величезний сірий місяць, десь унизу, над лісом, мерехтіли зелені вогники. Прохолодний вітерець підкидав волосся, зриваючи з підборіддя сльози.

   У якийсь момент я відчула дивну слабкість, наближався момент видіння. Обернулася, щоб знайти хоч якусь опору, але похитнулася і відключилася. Падала в густу темряву, а можливо, просто ширяла, не усвідомлюючи того, що відбувається.

   Шум, гуркіт, крики, прокляття, стіни замку ходили ходуном. Розплющила очі й усвідомила, що перебуваю в тій самій кімнаті, де бачила себе маленьку. Озирнулася, моя маленька версія, найімовірніше, сховалася під велике ліжко. Так воно й було.

   Але що відбувалося зовні? Визирнула у вікно, ледь не отримала спалахом магії просто в обличчя. Вчасно відвернулася і відсахнулася назад, злякавшись не на жарт. Маленька дівчинка закричала, ридаючи, а я зовсім не розуміла, що відбувається.

   Через розбите вікно вскочив невідомий. І це незважаючи на те, що кімната була на другому чи навіть третьому поверсі. А ще в цих приміщеннях були незвично високі стелі. Незнайомець явно нишпорив у пошуках мене маленької, але все ніяк не міг знайти.

   Але коли все ж знайшов, схопив за шкірку і потягнув до розбитого вікна. Дівчинка впиралася, кричала і навіть намагалася відбиватися. Та тільки сили були занадто нерівними. І коли я усвідомила, що станеться непоправне, двері кімнати винесло немов від сильного удару.

   І там, крізь темряву, що клубочилася, з'явився молодий Ларіон. Його очі були чорними, в руках мерехтіла магія, а невідомий навіть в обличчі змінився. Штовхнув мене маленьку в бік купи осколків, а сам зник. Але хлопець не дозволив упасти, притримав наче невидимою силою, і вже за секунду поставив на ноги.

   Я дивилася на нього і зовсім не розуміла всієї цієї картини. Начебто й таїть у собі неприборкану міць, темну магію, неперевершену силу. Але водночас так трепетно й ніжно ставиться саме до мене. У цей момент навіть якось соромно стало і за себе, і за свої підозри. Навіть за сказані цьому хлопцеві слова, які явно були неправдою.

 - Ларіоне, - маленька я кинулася до хлопця в обійми, ридаючи і чіпляючись за нього, як за єдиний порятунок. - Ларіоне, забери мене до себе. Плювати, що я ще маленька, я все одно хочу бути з тобою. Ми й так пов'язані магією і долею. Прошу, більше не залишай мене з іншими людьми, - і ридала, так ридала, що навіть у самої сльози виступили.

 - Більше ніколи не залишу тебе, чуєш. Не дозволю, щоб тобі завдавали болю або змушували плакати. Я заберу тебе у свій дім, у свій світ, адже ти все одно частина мене, ти моя, - їх огорнув темний серпанок і парочка зникла.

   Будинок почав валитися, картинка змазалася, і я опинилася в новому місці. Це був величезний замок, простора кімната, найімовірніше кабінет. Біля вікна стояв брюнет, дивився кудись у далечінь і щось обмірковував. Було тихо і спокійно. Цікаво, скільки минуло часу після того, як мене забрали з того будинку.

 - Ларіоне, я це зробила, - до кімнати вбігла... я. Уже доросла, років шістнадцять чи навіть сімнадцять.

   Дівчина пробігла просто переді мною, тримаючи в руках красиву діадему з мерехтливих кристалів. Вони переливалися в променях яскравого сонечка, наповнюючи кабінет крихітними різнокольоровими зайчиками.

 - Можливо, не варто так поспішати? Магічна діадема, створена з трьох карт, зробить тебе моєю назавжди. І якщо раптом розлюбиш мене, то не зможеш уже піти, - Ларіон доторкнувся до мого обличчя кінчиками пальців.

   Клянуся, що навіть я відчула ці дотики. Ця турбота, ця любов, він і справді дорожить мною, як якимось скарбом, дарованим самими небесами. І виходить, що я ще тоді створила щось, щоб закріпити наш союз якомога сильніше.

   Та й дивлюся на Ларіона закоханими очима, і найімовірніше, весь цей час була разом із ним. Оповита турботою, захистом, теплотою, любов'ю і бажанням бути разом, завжди. Стало якось прикро і боляче. Я не розуміла, чому в підсумку все вийшло зовсім по-іншому.

   Хлопець обережно взяв дівчину за підборіддя, нахилився і поцілував. Вона відклала діадему на край столу й обвила його за шию, притискаючись ще ближче. Картинка здригнулася, розчиняючись у чорноті. Тіло скував холод.

 - Потерпи ще трохи, - почувся знайомий голос немов здалеку. А потім я вчепилася комусь у руку, не бажаючи відпускати єдиний орієнтир із реальністю. - Не бійся, цього разу я точно тебе не залишу, чого б мені це не коштувало.

   Темрява розсіялася, і я побачила перед собою Ларіона, який сидить на підлозі і тримає мене на своїх руках. Я була в тому самому тупиковому коридорі, і, найімовірніше, від самого початку опинилася тут не одна. Дивилася в іскристі темрявою очі і розуміла, він не ворог, не зрадник і не обманщик. Поруч із ним я завжди буду захищена. Але все ж деякі моменти все ще не повернулися в моїй пам'яті.