Читати книгу - "Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш"

 - Допоможи мені піднятися, - я тут же спробувала розірвати мовчання, якось заспокоїти потік раптових почуттів і емоцій. Але Ларіон не відпускав мою руку, навіть тоді, коли я твердо стояла на землі.

 - Чергове видіння? Ти була непритомна понад десять хвилин, - спокійно промовив хлопець і я повернулася до нього.

   В очах чомусь застигли сльози. Я все ще відчувала радість тієї себе, колишньої, зі спогадів. Мені хотілося доторкнутися до Ларіона, відчути те, що відчувала тоді. Але десь у глибині все одно відсмикувала себе, що це неправильно. Я не знаю, чим закінчилася вся ця історія. І робити поспішні висновки може виявитися помилкою.

 - Це все дуже дивно, - лише відповіла я, продовжуючи дивитися в його очі.

 - Що саме? Те, що все виявилося не таким, як ти собі уявляла? - хлопець підійшов ближче.

   Однією рукою обняв за талію, підтягнувши до себе. Другою взяв за підборіддя, піднявши обличчя. Серце було готове вискочити з грудей, а земля погрожувала полетіти з-під ніг. Не хочу відвертатися, не хочу відсторонюватися. Адже все саме так, як і має бути. Вірно?

   Сама піднялася навшпиньки й поцілувала Ларіона. Його магія проникала в мене, відновлюючи сили. Пальці ковзнули в його шовкове волосся, і ніжний поцілунок раптом став вимогливим. Світ перевернувся з ніг на голову. Я зробила свій вибір, не озвучуючи його в голос. І борючись із власними почуттями.

   А потім хлопець відсторонився, заглядаючи в мої перелякані очі. Він не вірив, що я здалася? Чи все ще намагався переконатися в цьому, як у чомусь для нього важливому? Світ змінювався, стаючи зовсім іншим, і новим, і старим одночасно. Але залишався ще один спогад, і я повинна його побачити.

 - Ти можеш зробити так, щоб я побачила фінальну частину забутих спогадів зараз? - і подивилася так, немов це було найважливішим для мене.

 - Можу, але метод тобі може не сподобатися, - спокійно й рівно відповів Ларіон.

 - Я згодна, - всього лише відповіла я, і нас одразу ж огорнула темрява. А за секунду ми опинилися в кімнаті хлопця.

 - Добре, тоді прошу розташовуватися, - і відпустивши мене, вказав на своє широке ліжко.