Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."

Ополудні 29 січня спеціальний поїзд із галицькою делегацією відбув на Жмеринку, Проскурів, Гусятин. Через добу вони вже були в Станиславові. У цей же день, 30 січня, Володимир Винниченко занотував у записнику: «На якийсь час ніби стало спокійніше. Потрошку вертаються „біженці“, соромливо, ніяково уникаючи насмішкуваних поглядів тих, що теж хотіли втекти, та не змогли. З півночі навала притихла. Сарана зайнялася пожиранням захопленої території. Коли вона винищить її, тоді посуне далі… Психічний розлад, упадок енергії, недовір’я в наші сили, жах перед страхіттям таращанських банд проймають не тільки простих обивателів, але і тих, що стоять на чолі громадського руху. Всякий, хто має хоч яку можливість пристроїтись до посольства чи місії, ліняє за кордон… Ну, хай ідуть, вони за це заплатять ревматизмом совісті…»[267].

Проблеми єднання двох державних організмів неодноразово обговорювалися у Станиславові та інших галицьких містах, які у першій половині 1919 р. регулярно відвідували високі гості з Києва. 20–23 лютого у Станиславові зупинявся В. Винниченко, який, однак, не дуже йшов на контакт із галицькими політиками – прихильниками його опонента С. Петлюри. 26–27 лютого Бережани, Стрий, Ходорів і Станиславів відвідав С. Петлюра, схиляючи галичан зосередити свої зусилля насамперед на відсічі більшовицької Росії. По дорозі в Європу 5–6 квітня Станиславів відвідав М. Грушевський[268].

І що ж реально дав Акт злуки? Насамперед перегорнемо «Вістник державних законів для всіх земель Української Народної Республіки» і проаналізуємо діяльність Ради народних міністрів і окремих міністерств.

16 січня 1919 р. Виділено 5 млн гривень «на перешивку вузькоколісних рейкових шляхів Галичини».

18 січня. Для організації свята Злуки передано 100 тис. карбованців.

14 лютого. Педагоги із «бувшої Австро-Угорської України» прирівняні до прав наддніпрянських учителів. Відкрито «кредит в 40 000 000 гривень для продовольчих операцій в Галичині, Буковині та Холмщині».

19 лютого. Українським громадянам, які закінчили Львівський, Віденський та Чернівецький університети, Львівську політехніку підтверджено права дипломів вузів УНР.

28 лютого. Держсекретаріату шляхів Галичини асигновано 17 млн гривень «на експлуатацію залізниць, заготовку палива і металу».

15 березня. Для відбудови зруйнованих у Галичині помешкань і будівель виділено 0,5 млрд гривень, одноразових компенсаційних виплат у зв’язку з подорожанням – 80 млн гривень, товариству «Сільський господар» – 2 млн гривень. Водночас прийнято ухвалу про одноразове виділення родинам стрільців УГА 120 млн гривень і, починаючи з 1 квітня, – по 30 млн гривень щомісячно.

4 липня. Затверджено закон про утворення в Камянці-Подільському міністерства справ Західної області УНР (щоправда, без погодження з Є. Петрушевичем). Міністерство «складається з Міністра, його Товариша, чотирьох Департаментів: Фінансового, Товарообміну, Комунікацій та Військового постачання, на чолі яких стоять представники Міністерств Фінансів, Народнього Господарства, Шляхів і Військового та Загальної Канцелярії». Новим міністром став член Української соціал-демократичної партії Семен Вітик.

18 липня. Ухвалено виділити 1 млн гривень «на організацію помочі біженцям з Галичини та організацію для них їдалень».

19 липня. «На військові потреби Галицької армії» перераховано 70 млн гривень.

25 липня. «Яко аванс для видачі допомоги біженцям з Галичини» передано 10 млн гривень. Прийнято «Постанову про вислання до Італії місії в справі евакуації військовополонених українців».

1 вересня. Для місячного «вдержання армії ЗОУНР» виділено 240 млн гривень, одноразової допомоги галичанам-залізничникам – 2,7 млн гривень (по 2 тис. кожному), галичанам біженцям – 5 млн гривень.

13 вересня. Затверджено урядову «Постанову про асигнування в розпорядження Міністра Народної Освіти 800 000 гривень для видачі допомоги Коломийському Окружному Відділові Товариства „Взаємної Помочі Галицьких і Буковинських учителів і учительок“ на освітні справи Покуття».

29 вересня. Ухвалено «Закон про скасування Міністерства у справах Західньої Области Республіки (Галичини) та про утворення Комітету по справах допомоги біженцям-галичанам…»[269]

Крім того, для знедоленого війною галицького населення, здебільшого спалених сіл Зборівського повіту і Гуцульщини, відправлено 730 вагонів цукру, 213 вагонів борошна, 223 вагони збіжжя, 127 вагонів інших продуктів. Спеціально для галицьких дітей перераховано 1,6 млн крб. Вказаною фінансово-господарською діяльністю займалися в Станиславові різні урядові структури, а серед них експедиція заготовки державних паперів, евакуаційний відділ Державного банку УНР, канцелярія Головного уповноваженого з постачання армії УНР та ін. З ними активно співпрацювало Галицьке інформаційне бюро при Директорії УНР.

Надано фінансову допомогу Національному музею, українському шкільництву. Навесні до Станиславова на гастролі приїжджали наддніпрянський театр під керівництвом М. Садовського, Республіканська хорова капела О. Кошиця[270].

За наказом Головного Отамана військ УНР С. Петлюри і розпорядження морського міністра М. Білинського було виділено 11 млн гривень для формування у Коломиї із «галичан, бувших матросів» спеціального морського полку[271].

Прихильні настрої населення Наддніпрянщини до галичан засвідчує відозва Одеського національного союзу і Одеської національної ради:

«Хоч ми самі тепер у дуже тяжкому стані й загрожені навіть у своїй державності, проте ми мусимо допомогти нашим галицьким братам оборонити їхню державність, допомогти всім, кого вони просять – вояками, зброєю, грішми, а в першу чергу збройною силою.

Злітайтесь же, орли, козаки завзяті, на поміч братам галичанам! Одборонім наше культурне огнище, що во время лиха зберегло і розвинуло найдорожчі скарби, культуру й свідомість національну, і тим причинилось до вашого сучасного державного і національного відродження. Доля Галичини зв’язана з нашою долею, її самостійність – опора нашої самостійності.

Не даймо ж її на поталу сусідам! Поспішаймо на поміч всіма силами! Головна Рада Галицьких, Буковинських і Угорських Українців у Києві звернулась з гарячим закликом „До синів України“, утворила в Києві, в Михайлівському монастирі Комітет задля організації добровольців для „Корпусу оборони Галичини“ і збірки всяких пожертв на цю справу та заложила там перший військовий відділ цього корпусу „Загін ім. Гонти“, до якого записалось уже немало наших козаків. Організація такого ж комітету в Одесі і на Херсонщині доручена Головою ради б. поч. голові військової Ради д-ру Ів. Луценку, з пропозиції якого одеський Національний Союз і Національна Рада ухвалили:

1. Заложити в Одесі для Корпусу оборони Галичини „Одеський Гайдамацький Загін“;

2. Заложити другий загін поза Одесою на Поділлі;

3. Заложити „Одеський фронт допомоги Галичині“ і для цього:

а) одчинити окремий біжучий рахунок в одеському відділі Українбанку для збірки жертв грішми; б) одчинити такий же рахунок в одеському відділі Дніпросоюзу та належних до нього кооперативах для збірки жертв іншими речами (харчові продукти, одіж, біля і т. д.); в) одчинити збірку жертв через господарчу Комісію одеської Української Національної Ради; г) звернутись до відповідних урядових і громадських інституцій за допомогою по озброєнню військових частин та іншому знарядженню організації медично-санітарних і