Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Артур і мініпути 📚 - Українською

Читати книгу - "Артур і мініпути"

1 077
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артур і мініпути" автора Люк Бессон. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 42
Перейти на сторінку:
а прямі трубки скеровує в потічок, що витікає з другого боку озера. Друзі принишкли у своєму сховку.

Підйомний механізм, зроблений із шматків деревини й кількох мотузок, підхоплює «гармошки» і кидає у великий кошик. Тож і наші герої потрапили туди саме так.

Корзина закріплена на спині великого жука-гамуля. Його часто використовують для перевезення вантажів. Мініпути склали безліч приказок і прислів'їв про гамуля, однак немає жодної про його чесноти: упертий, як гамуль, в'ючний гамуль, гамуля могила виправить.

— Де це ми? — не витримує і пошепки запитує Артур.

— На спині гамуля. Кльовочуваки нас сховали, — відповідає Селенія.

— Сховали, щоб потім вигідно продати! — презирливо пирхає Барахлюш. — Їм не можна йняти віри! Вони найбільші брехуни і патякали на всіх сімох континентах!

— Якби вони захотіли нас виказати, то В2КЄ зробили б це, — заперечує Селенія. — Мені здається, що вони прихистять нас у надійному місці.

РОЗДІЛ 16

Попереду видніється зелений пагорб, в центрі якого — велика чорна діра. Поряд лежить металева кришка: певно, при потребі діру закривають нею. Повернувшись до діри спиною, гамуль відриває від землі передні лапи і випрямляється, щоб скинути свій вантаж у діру, що дуже нагадує сміттєву яму.

— Оце те надійне місце? — із сумнівом запитує Барахлюш. Йому вже набридли такі пригоди.

Десятки трубочок-«гармошок» безладно сиплються в яму. Важко навіть уявити, що чекає на наших мандрівників, коли й вони опиняться там.

«Гармошки» шелестять при падінні, розкочуються в різні боки і зупиняються. Нарешті настає тиша. Тиша, наскрізь пронизана тривогою.

— Чувак наказував нам не ворушитися. Тому треба сидіти тихо і чекати, доки він за нами прийде! — голосом повелительки наказує Селенія.

Механічна рука, схожа на руку людини, підхоплює «гармошку» і ставить її на жорстку поверхню. Це звичайний стрічковий транспортер. Коли на ньому збирається достатня кількість «гармошок», він починає рухатися і відвозить їх. Наші мандрівники не можуть зрозуміти, як їм краще розміститися — їхню «гармошку» весь час трясе, хитає, придавлює, перевертає…

Механічна рука продовжує свою роботу: вона завантажила чергову партію «гармошок» — і транспортер повіз їх далі… Ось він зупиняється. Інший механізм вкладає в кожну «гармошку» сяючу кульку, і «гармошки» стають схожими на китайські ліхтарики. Наші герої вискакують зі свого прихистку і ховаються в ліхтариковому лісі, що виростає поруч.

«Гармошки»-ліхтарики випромінюють тепле рудувате світло.

Останній автомат підхоплює смугасті «ліхтарики» і підвішує їх на довгий дріт, якому не видно кінця-краю. Виходить чудова гірлянда.

Ця гірлянда рухається вперед. Друзі теж змушені рухатися: вони біжать, нагинаючись якомога нижче, щоб не потрапити на освітлений простір. Коридор із гірляндою приводить їх до входу у велику залу, та вони не поспішають туди увійти. Добре було б переконатися, що там небезпечно.

Артурові очі поступово звикають до яскравого світла, і він здогадується, що таємнича дорога привела до… нічного клубу, влаштованого на старому програвачі. Гірлянди смугастих ліхтариків, розвішані вздовж стін і натягнуті між стовпами, що огороджують танцювальний майданчик, освітлюють приміщення приємним м'яким сяйвом. На поверхні програвача вистачає місця і для бару з довгою стійкою та кількома столиками для відвідувачів, які бажають усамітнитись і поспілкуватися спокійно. Там же й гігантський музичний центр. Придивившись, Артур розуміє, що головною частиною центру є стара головка звукознімача, на якій (о диво!) збереглася голка із сапфіровим наконечником.

Клуб явно популярний: більше половини місць за стійкою зайняті осматами.

Скоцюрбившись у темряві коридору, Артур з друзями з цікавістю оглядають нічний заклад.

— Ой, я більше не можу ховатися, — скаржиться Артур, намагаючись поворушити занімілою ногою.

— Рвешся до світла? — єхидно запитує Селенія. Повернувши голову, вона кивком показує на загін осматів, що саме ввалились у двері — навпроти.

— Рвусь, але, мабуть, доведеться трохи зачекати, — усміхається Артур.

Нарешті ще з одних дверей, певно, службових, з'являється їхній знайомий кльовочувак. За ним іще один — вищий на зріст, ширший у плечах та із ще страшнішою зачіскою. Хоча, по правді, ту копицю кісок зачіскою назвати важко. Але вираз обличчя і поведінка високого засвідчують, що він — начальник знайомого кльовочувака.

— Аж ось ви де! — вигукує кльовочувак, розгледівши в темряві три скоцюрблені постаті. — Можна виходити!

Занімілі кінцівки не слухаються Артура — він робить кілька кроків, як носатий Піноккіо на своїх прямих ногах, і, не втримавшись, падає. Позаду лунає єхидний сміх принцеси. Але й вона падає поруч. І ніхто вже й не дивується, коли Барахлюш теж опиняється на підлозі.

Отож потерпілі сидять на підлозі, розтираючи руки-ноги, а над ними, похитуючись, стоїть знайомий кльовочувак. Він устиг, певно, випити чогось міцнішого, аніж вода із потічка, і тепер йому все подобається.

— Оце їх скрізь розшукують осмати? — із сумнівом запитує начальник.

— Ага! А хіба що? — дивується чувак.

— Та якісь вони не дуже… — задумливо промовляє кльовочувак-начальник, уважно розглядаючи усіх трьох. — Але хай буде — я сам з ними розберуся. А ти тусуй звідси! Завтра на роботу!

Знайомий кльовочувак, похитуючись, залишає клуб.

Наші мандрівники підводяться з підлоги і струшують з себе пил. Як тільки підлеглий кльовочувак виходить, начальник його стає зовсім іншою людиною. На його устах виграє привітна усмішка, що їй позаздрив би й рекламний агент.

— Друзі мої! — вигукує він і розкриває обійми назустріч розгубленим мандрівникам, демонструючи два ряди бездоганних зубів. — Ласкаво просимо в ЯМА-БАР-КЛУБ!

Мандрівники та їхній новий покровитель сідають за столик. До них одразу підлітає рахітичного вигляду комарик — він несе в лапках чотири склянки.

— Усім — Вогняного Джека! — командує начальник, щоденний гість клубу.

— О так! Так! — нетерпляче вигукує Барахлюш.

Вогняний Джек — традиційний напій мініпутів, але дітям його не наливають, бо він доволі міцний, і Барахлюш поспішає скористатися ситуацією, щоб нарешті його скуштувати.

Комар по черзі опускає у склянки клієнтів свій хоботок. З нього виривається струмінь пінистої червоної рідини і, вдарившись об дно склянки, починає булькати, а потім загорається. Начальник здуває полум'я, як звичайно здувають піну з кухля пива.

— Хай вічно живуть сім континентів! — проголошує кльовочувак-начальник, піднімаючи склянку і закликаючи своїх гостей підтримати тост.

Мандрівники гасять полум'я у своїх склянках і навхильці випивають вогняну рідину. Тільки Артурова склянка залишається повною.

Хлопчикові хочеться подивитися, як подіє напій на його друзів.

— Ух, клас! — захоплюється Барахлюш.

— І так втамовує спрагу, — підтримує його Селенія.

— Це улюблений напій моїх дітей, — повідомляє чувак-начальник.

Тепер усі погляди звернені на Артура: він так і не випив. Троє прихильників Вогняного Джека поглядають на хлопчика з неприхованою жалістю і зверхністю.

— За Сім Континентів! — пересилює себе Артур і випиває все до дна. Як і його друзі — одним

1 ... 35 36 37 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артур і мініпути», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артур і мініпути"