Читати книгу - "Проби"

Хай лиш наш вихованець гаразд наповнить свої думки змістом, а слова прийдуть самі, а не захочуть прийти, то він виб'є силоміць. Я знаю таких, які виправдуються, що не уміють висловитися, і показують на мигах, нібито голова у них повна всяких чудових думок: та ба, не медоусти вони! Але це все блазенство! Знаєте, в чому тут річ? У їхніх головах снують лишень якісь тіні безладних думок і безформних образів, яких вони не зугарні впорядкувати і з'ясувати; вони самі себе ще не розуміють. І хоч вони белькочуть щось наче вже готове родитися, ви бачите, що це більше схоже на зачаття, ніж на породи, і що вони тільки вхопили шилом патоки. Сам я вважаю, та й Сократ це підтверджує, що хто має на думці живий і ясний образ, той зуміє його передати хоч з-бергамська, а як німтур, то й на кивах і моргах:

Ну, а коли вже збагнеш, то й слова мимоволі надлинуть.

Горацій, Про поетичне мистецтво, 311

Пер. Андрія Содомори

Або, як не менш поетично висловився ще один автор у своїй прозі: Коли якийсь предмет зацікавить і запалить душу, слова біжать навзаводи. Сенека Старший, Контроверзи, III. Або ще один: Слова злітаються на суть. Цицерон, Про найвище благо і найвище зло, III, 5. То байдуже, що ваш вихованець знається на аблативах, кон'юктивах, субстантивах і взагалі на граматиці не більше, ніж його льокай або вулична торговка оселедцями. Адже цей льокай і ця торговка, лишень дай їм волю, розіб'ють вам цілий глек брехеньки і розминуться при цьому з правилами рідної мови не більше, ніж найкращий магістер і бакаляр у Франції. Якщо ваш вихованець не знає риторики і не вміє у вступі запобігти ласки у ласкавого читальника — менше з тим! Яким-бо вбогим виявляється весь той риторичний куншт перед силою переконання, яка б'є від простої і щирої правди: оті кучерявості можуть захоплювати тільки невігласів, неспроможних стравити важчих і смачніших потрав, як про це виразно говорить Афер у Тацита. Посли з Самоса прибули до Клеомена, спартанського царя, приготувавши гарну і довгу промову, аби підбити його на війну з тираном Полікратом. Терпляче вислухавши їх до кінця, Клеомен відрік: «Щодо вашого зачину і вступу, то я їх забув, так само, як і середину; а щодо висновку, то я проти». Ото, на мій смак, гарна відповідь і добрий щиголь по носі панам ораторам!

А що ви скажете про ще один вислів? Атенці мали вибирати між двома архітектами для зведення великої будови. Перший, премудрий, виступив із пишною, добре продуманою орацією про те, яка має бути ця споруда, і майже схилив люд на свою руч. Другий відбувся лише одним реченням: «Панове атенці, що він сказав, те я зроблю».

Багато хто захоплювався красномовством Цицерона в пору його злету, а Катон лише сміявся і казав: «Потішного ми маємо консула!» Влучний вираз чи дотеп завжди к строці, байдуже, де його втулено — спереду чи ззаду. Як він не ліпиться ні до того, що йому передує, ні до того, що йде за ним, то він гарний сам собою. Я не належу до тих, хто гадає, ніби для доброго вірша досить доброго розміру: хай поет подовжить собі короткий склад, якщо це йому до вподоби, менше з тим; якщо задум гарний, якщо він багатий на зміст і сенс, то я скажу: поет він таки путній, хоч і поганий віршовник.

Гостре, живе мав чуття, лише вірш уклав якось грубо.

Горацій, Сатири, І, 4, 8

Пер. Андрія Содомори

Можна, зауважує Горацій, згубити у творі всяке чергування і розміри —

і місцями

Наші слова поміняй: початкове хай стане кінцевим —

В кожному слові, хоч як не розкидуй, поета впізнаєш.

Горацій, Сатири, Г, 4, 57

Пер. Андрія Содомори

дарма, він через це не програє; частини самі собою залишаться гарні. Ось що відповів Менандер[72], як його лаяли, що він ще пальцем не кивнув, хоча вже наближається термін подачі його комедії: «Вона цілком створена і готова, треба лише доробити вірші». Виносивши зміст і композицію комедії у себе в голові, він уважав решту за дрібничку. Відтоді як Ронсар і Дю Белле прославили поезію французьку, я не знаю наймізернішого віршомаза, який би не дув баньок слів і не низав складів, взоруючись на них: Більше дзвону, ніж: сенсу. Сенека, Листи, 40. Зроду не мали ми стільки поетів, як нині їх розплодилося. І хоча вони легко опанували ритми згаданих поетів, їм ще треба багато каші з'їсти, щоб наслідувати мальовничі описи одного і витончені вимисли другого.

Ба, а що учворить наш вихованець, якщо хтось почне забивати йому баки софістичними витребеньками якогось силогізму: шинка схиляє до пиття, пиття вгамовує спрагу, отже, шинка вгамовує спрагу? Хай він із того посміється. Куди дотепніше смішки строїти, ніж відповідати на такі дурниці. Хай він скористається із влучної Аристиппової репліки: «На кий біс мені його ще й розв'язувати, якщо й зі зв'язаним не обберуся клопоту?» Хтось напосівся на Клеанта, озброївшись діалектичними викрутами. На це Хрисипп сказав: «Грайся в ці цяцьки з дітьми, замість задурювати ними голову дорослої людини!»

Якщо це закарлюцтво, ці заплутані і каверзні софізми, Цицерон, Академічні питання, П, 24, заохотять учня видавати брехню за правду, то це й справді небезпечно; але якщо вони не дають нічого і викликають у нього лише сміх, я не бачу, чому б йому відступати перед ними. Бувають такі дурні, що збочують із дороги і накидають гака завдовжки чверть милі, ганяючись за дотепом, або ті, хто не добирає потрібного слова для передавання суті справи, а, навпаки, пристосовує суть справи до готових слів. Квінтиліан, VIII, 3. Я куди охвітніш перекручу якусь добру сентенцію, щоб вона пасувала до мого твору, ніж, погнавшись за нею, перекручу нитку своїх розумувань. Навпаки, то слова мають служити думці і йти за нею, і там, де французька мова недолуга, хай допоможе гасконська. Я хочу, щоб перед вела сама суть справи, заповнюючи уяву слухача так, щоб він не зважав