Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тривожна ніч 📚 - Українською

Читати книгу - "Тривожна ніч"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тривожна ніч" автора Петро Володимирович Угляренко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 49
Перейти на сторінку:
тихо запитала:

— Хто там?

Що відповіли з-за дверей — Геннадій не почув. Подумав — може, телеграма… або комусь із сусідів треба викликати медичну допомогу — й не мають телефону. Чекав — Фаїна зараз повернеться і скаже: усе гаразд, Геннадію… Але замість неї увійшов незнайомий, щось братових років, чоловік.

Геннадій розгублено закліпав очима, дивлячись то на дівчину, то на непроханого гостя. А той запитав:

— Ви — Геннадій Мушник?

— Так, я…

— З міліції. У справі вашого брата, — офіційним тоном пояснив незнайомий.

Не знав того Геннадій, а лейтенант Погоріляк не вдався до подробиць і не сказав, як його шукав, і хлопці з гуртожитку дали йому Фаїнину адресу. Власне, подумав лейтенант, Геннадію на друзів нарікати нічого. Довго чекав його у кімнаті. Вже втратив надію, гадав, що він так раптом зник із кладовища, бо кудись утік. А тут заглянула до хлопців біла дівчина. Звернувся до неї, а вона ревниво: Геннадій, певно, у Фаїни, він же там і днює, і ночує, не вилазячи… Хлопцям залишилося сказати, де живе Фаїна.

Дивився тепер Віктор на Геннадія і впізнавав у ньому Павла. Відзначив, що зовні не такі вже й схожі. Але налякався так само, як Павло. Нервовий чи знервований? Глянув на Фаїну й легенько усміхнувся — а дівчина нічого собі, античного профілю… Не чекаючи, поки запросять сісти, виставив на середину кімнати стілець. Чемодан Геннадія, що йому заважав, відставив убік.

Несподіваний візит слідчого з міліції, нараз навів Мушника-молодшого на недобру думку. Та з робленим спокоєм сказав:

— Слухаю вас.

— Навпаки, я хочу послухати вас, — відповів не менш спокійно слідчий.

— Хіба я щось знаю?

— Щось, може, і знаєте.

Геннадій оглянувся: неприємно себе почував. Якби, подумав, хоч Фаїна вийшла, лишила їх удвох, бо ж, як не крутитиме, доведеться дещо сказати й таке, що Фаїні непотрібно знати. Але вона аж рота відкрила — заслухалася.

— З братовою жінкою коли бачилися наостанок?

Перепитав Геннадій:

— Наостанок?

— Так, в останній раз, коли її бачили?

— Напередодні, по обіді, — не так перед слідчим, як перед Фаїною хотів бути правдивим Геннадій, бо інакше зразу його запідозрила б.

— О котрій годині? — продовжував питати лейтенант.

— Не пам'ятаю — десь о третій… — глянув на Фаїну, шукаючи у неї підтвердження.

— Яка вона тоді була, Наталя? Сумна чи весела?

— Якою могла бути? Як звичайно, як завжди… Сердита!

— На кого?

— Ну, я зайшов до брата з дівчатами. З Фаїною от… А Наталя, як на те, приїхала з відрядження, застала нас у хаті.

— І що, приревнувала?

— Кого, мене? Вона мене просто ненавиділа!

— А ви її?

— За що б її любив?

Кров відразу прилила Віктору до обличчя. Повторив у думці: «За що б її любив?» Виходить, він Віктор, міг любити дуже невибагливо — вибрати собі дівчину, в якій оцей «патлатий інтелект» не бачить нічого, ніяких достойностей!

— Така була погана?

— Я їй не суддя, — невесело відповів Геннадій.

— Не суддя, це правда, але щось, напевне, в ній було, що вам… ну не дуже подобалося?

— Багато чого навіть…

— Конкретніше скажете?

— Скажу. Нещирість, награність.

— Невже вона не була відвертою?

— Ніколи!

— З вами чи взагалі?

— Ні зі мною, ні з братом Павлом. Обманювала брата.

— А ви про це знали?

— Здогадувався.

— Тоді… — Віктор вийняв із кишені перегнутий аркушик: — Не ви йому оце написали?

Перечитавши анонімку, Геннадій заперечливо похитав головою:

— Нащо б я писав? Я міг і так сказати…

— Але ж не сказали.

— Не сказав, бо він би не повірив.

— Так любив Наталю?

— Авжеж любив.

Це засмутило Віктора. Спитав тільки по добрій хвилині:

— А хто би міг послати Павлові анонімку, скажімо, з його друзів?

— Павло жив своїм життям.

— А ви своїм?

— Безперечно.

— Часто навідували брата, приходили в гості?

— Не дуже.

— А все ж…

— Здебільшого, як не було Наталі.

— А в суботу знали, що вона приїде?

— Затрималися трохи, загуляли… Знайшли пляшку шампанського у брата, увімкнули музику…

— Хто ще був із вами?

— Я вже вам казав. Фаїна ось! А ще — її подруга… Правда, вона невдовзі пішла, і Наталя її не застала.

— Іншого місця для гуляння собі не знайшли?

— Не знайшов.

— А тут хіба не можна було?

— Тоді, в суботу, ні.

Повернувся Віктор до Фаїни:

— Підтверджуєте?

Фаїна замість відповіді, мовчки закивала головою. Лейтенант поглянув знову на Геннадія:

— І добре там було? Ніхто не заважав?

— Поки не з'явилася вона.

— Наталя? — глянув на дівчину.

Знову ствердно кивнула Фаїна. Лейтенант продовжив питати її:

— Куди ж ви пішли потім?

— У кіно… На «Любов земную…»

— А після кіно?

— Спочатку в місто, у кафе, а далі пішли в парк. Лавиця одна там у нас є…

— Сховалися н нікого не бачили?

— Звичайно, навіщо нам? — озвався Геннадій.

— А вас хтось чи бачив?

— Хтось, можливо, й бачив.

— І довго пробули на тій своїй лавиці?

— Може, й довго, а може, і мало. Знаєте, яке то… — Геннадій відчув, що вибрався з незручності.

— Пригадайте — до якої години ще були там, у парку?

— Це має якесь значення?

— Раз питаю — має.

Допитливо зиркнула Фаїна на Геннадія, сказала:

— Я пам'ятаю, глянула на свого годинника вже перед дверима. Боялася, що батьки сваритимуть, куди так довго ходжу — і глянула, чи не пізній час. Було по десятій.

— З парку поверталися з Геннадієм разом?

— Провів мене, чого б не провів?

Замислився Віктор, щось поміркував і аж потім знову звернувся до Геннадія:

— Значить, від того часу, як Наталя вас випровадила, приблизно від третьої до після десятої ви були у місті?

— Безперечно.

Що ж, вирішив Віктор, треба буде спитати й сусідів. Може, якась цікава молодиця вже давно слідкує за цією парою, відомо їй про кожний їхній крок… А в душі хотілося, аби все було так, як йому розповіли Фаїна і Геннадій, ця молода студентська пара, життя в котрої, звичайно, тільки починається. Бажав їм добра. І кинув оком по кімнаті: затишно в ній, гарно. Чемодан лише не гармонує з новенькими меблями. Старий якийсь, обшарпаний — в таких хіба що носять до прання білизну. Усміхнувся, кивнув на валізу:

— «Студентське життя»?

Йому не відповіли. Піднявся, попередив:

— Ви мені ще потрібні, Геннадію.

— Навіщо? Все вже розказав.

— Розказали, правда, тепер ще й покажете. Трохи прогуляємося містом, зайдемо в парк — до вашої лавиці. А втім, ви, Фаїно, збирайтеся теж. І ви мені покажете ту лавицю. Зразу після Геннадія. А доти вас залишимо біля входу в парк…

— Як хочете, — кинув через плече Геннадій, але сердито, смикнув за ручку

1 ... 35 36 37 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тривожна ніч», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тривожна ніч"