Читати книгу - "Робінзон Крузо"

околиці. Зараз мені не треба було піклуватися про човен, тому я простував собі берегом і глядів уперед — на скелястий ріг, який виступав у море. Я шукав гостре каменюччя, яке минулого разу випиналося з води, і був дуже здивований, не помітивши його: море стояло тихе та гладеньке, і не було страшної течії, з якою минулого разу боровся мій човен. Я не міг пояснити такої дивини і вирішив зупинитися тут на деякий час, щоб дослідити природний феномен. Можливо, зміна припливу й відпливу так кардинально змінює ситуацію? Мабуть, коли з заходу починається відплив, у нього вливається якась могутня ріка, що протікає на цьому узбережжі, і створює стрімку підземну течію. Залежно від того, звідки дме вітер — з заходу чи з півночі, течія наближається до берега або віддаляється від нього. Я швидко переконався у правильності своєї теорії: я просидів на березі до сутінок, а коли над островом почав западати вечір, забрався на скелястий ріг і побачив картину, з якою мені вже доводилося стикатися: стрімка підводна течія з'явилася знову, тільки цього разу вона була трохи далі — мабуть, на півмилі від берега. Коли ж я пропливав тут човном, течія бігла набагато ближче до землі і тому підхопила мене й потягла у відкрите море. Сьогодні ж такого б не трапилося.

Мої спостереження підтвердили, що треба просто уважно спостерігати за вітром та за відпливом, і за сприятливої нагоди я зможу зовсім легко пройти небезпечну ділянку човном і нарешті доправити судно назад додому. Проте щойно я подумав, як практично це здійснити, жах пережитого охопив мене, і я більше навіть згадувати не міг про човен і про ще одну подорож морем. Я ухвалив цілком інакше рішення — більш трудомістке, зате безпечне: видовбати краще нову пірогу, чи пак каное. Тоді я матиму по човну з обох боків острова.

Як ви пам'ятаєте, на острові у мене було дві плантації, якщо їх так можна назвати, — одну я заснував на місці, де вперше ступив на острів. Тут стояв намет, огороджений міцним і надійним валом, а ззаду затулений скелею, у якій я видовбав печеру. За стільки років на острові я значно поглибив печеру, видовбавши у ній декілька окремих приміщень. З одного з них, найсухішого та найбільшого, двері вели назовні. Тут я тримав усі свої великі глиняні горщики й глечики, а також чотирнадцять чи п'ятнадцять кошиків, кожен місткістю п'ять-шість бушелів. У них зберігалося зерно — і в колоссі, і вже «помолочене» й відвіяне моїми власними руками.

Стіна, котру я вибудував із високих загострених паль, як пам'ятаєте, зазеленіла і тепер більше нагадувала живопліт. Дерева так розрослися, що зовні ніхто б ніколи не здогадався, що всередині може бути житло.

Поблизу головної моєї оселі, трохи далі вглиб острова, простягалися ячмінне та рисове поля, які я щороку обробляв і засівав. Вони давали врожай у свій час, а я ніколи не прагнув виростити більше зерна, ніж потрібно мені було на поживу.

Крім того, мав я ще й другу плантацію, теж до цього часу добре впорядковану. Тут я збудував собі «літню хатину», — я так її називав, — і підтримував її у доброму стані, час від часу ремонтуючи. Живу огорожу я подеколи підстригав, щоб вона не росла занадто високо, а всередині тримав драбину. Палі, колись забиті по периметру в землю, тепер перетворилися на справжнісінькі дерева, з товстими стовбурами, з широкою кроною, і добре затіняли двір. Посередині двору стояв намет, — його я змайстрував зі шматків вітрил, які напнув на тичках. Тут не було жодної потреби у ремонті. Долівку в наметі я застелив двома шкурами впольованих тварин. Коли спав, підстеляв ще й ту шкуру, яка зосталася в мене від утечі з Салеха. Накривався грубим моряцьким кітелем. Якщо я надовго відлучався з дому, у літній хатині мене завжди чекав надійний прихисток.

Неподалік я обгородив пасовисько для отари кіз, — багато часу й поту поклав я на цю роботу. Я так боявся, щоб кози не поламали огорожі й не повтікали на волю, що ні на день не полишав роботи, поки не понаставляв зовні тичок так густо, що вони цілком затулили просвіт поміж палями, і тепер всередину не можна було навіть руки пропхати. Огорожа скидалася радше на частокіл, ніж на тин. У сезон дощів усі палі зазеленіли, а згодом добряче розрослися, і тепер паркан був міцний, як мур, чи й ще міцніший.

Ви можете переконатися: я не марнував часу та не шкодував зусиль, щоб надійно облаштувати своє житло і поліпшити побут. А отара кіз — це і свіже м'ясо, і молоко, і сир, і масло, яке я матиму завжди, навіть якби мені довелося прожити на острові й сорок років. Як утримати отару, щоб вона не розбіглася, залежало тільки від мене: я мав потурбуватись, аби пасовисько було добре загороджене. Щоправда, коли почали зеленіти тички, котрі я позасовував поміж палями, вони заважали одна одній рости, і мені довелося деякі повисмикувати.

Неподалік ріс виноград, з якого я сушив на зиму родзинки. Його я завжди оберігав якнайпильніше, бо то був єдиний делікатесу моєму раціоні. Крім чудового смаку, родзинки мали лікувальні властивості, були поживними і добре відновлювали мої сили.

Літня хатина стояла якраз на дорозі до човна, і коли я навідувався до нього, а я досить часто це робив, то зупинявся тут на ночівлю. Все, що було пов'язане з човном, я зберігав у доброму ладі. Іноді мені хотілося відволіктися від сьогодення, помріяти (хоча я більше не зважувався вирушити у ризиковану мандрівку), і тоді я приходив до човна, сідав у нього та трошки відпливав від берега — не більше, ніж на відстань пожбуреного каменя. Я занадто боявся знову потрапити під владу вітрів та підводних течій і втратити контроль над судном.

Та одного дня сталася непередбачена подія. Якось опівдні я прямував до човна — і був заскочений неймовірним видовищем: на піщаному узбережжі чітко викарбувався слід босої людської ноги. Я став, мов мене громом ошелешило чи перед очі явився привид. Я нашорошив вуха, кілька разів роззирнувся, але не помітив нічого незвичайного. Тоді я видерся на пагорб і огледів усю місцевість, пройшовся туди й назад узбережжям, але більше ніде мені не трапилося слідів. Я повернувся до першого сліду, щоб добре обстежити, чи немає поряд інших — чи, може, мені взагалі він привидівся. Проте коли я вдруге на нього глянув, збагнув, що помилки бути не може: на піску