Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Заклятий козак 📚 - Українською

Читати книгу - "Заклятий козак"

187
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заклятий козак" автора Данило Лукич Мордовцев. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 163
Перейти на сторінку:
Гетьман почув зозулю і ніби прислухався до неї, як було колись давним-давно, а сльози з очей його тихо-тихо котились, перлами блискучи на сонці.

- Одному Богові звісно, дітки, хто винен у тому нещастю, що не дав мені Господь скінчити послідньої війни, як того бажалося - на віки і віки вибороти непідлеглість вашу, ослободити Волинь, Покуття, Поділля і Полісся, - визволити і там шаблею нашою з іга лядського народ український благочестивий, до унії привертаний насильством… Богові інше було вгодно - Його святая воля… Не довелось мені скінчити свого діла, і-помираю я з великим прискорбієм: не знаю, що після мене буде. А тепер благаю вас, дітки, поки ще я живий, оберіть собі, на очах моїх, нового гетьмана вільними голосами. Коли я Хоч трохи знатиму, яка доля жде вас, то спокійніше зійду в домовину.

Громада мов оніміла. Не в міру несподіване горе, мов кара Божа, упало всім на голову. Невже ж се правда? Невже ж осиротіла Україна? Десять літ волі після сотень літ неволі! За що се, Господи?.. Невже ж того, хто дав їй волю, хто поставив бідну удовицю, заплакану Україну, панею між панами, господинею між господарями, невже ж його скоро не стане?.. Ні, сьому не бувать, не бувать!.. Невже ж знов осиротіє Україна і знов ляхи нею верховодитимуть?

А той, хто визволив нового Ізраїля із роботи лядської, єгипетської, стоїть і жде, що скажуть його дітки. А вони мовчать, понуро дивлячись у землю… Бо як то свого батька, ще живого, у труну класти і нести в домовину, і своїми руками землею очі йому засипати!

Хмельницький знов заговорив:

- Єсть між вами люди опитні і в ділах іскусні… Виберіть собі, дітки, або Ждановича Антона - полковника київського, або Тетерю Павла - переяславського; чи то Пушкаря Мартина - полковника полтавського, а краще б я радив вам обрати гетьманом Івана Виговського: він повсякчас був у мене писарем, він знає всю політику і може правити військом. Особисто його я бажав би бачити з моєю булавою під військовою корогвою.

Виговський трохи зблід від такої речі гетьмана і непомітно, крадькома кинув очима на Юрася Хмельниченка. Юрась стояв заплаканий, аж очі йому попухли.

- Так волите, дітки, Виговського? - питає гетьман.

- Не волимо! Не волимо! - раптово вигукнули деякі з громади.

Тоді виступив Мартин Пушкар і, стоячи перед лицем старого гетьмана, голосно і палко заговорив:

- Ні, батьку гетьмане, - за твої славні заслуги перед військом запорозьким і перед усією Україною, за твої криваві труди, за твій розум і мужество, з котрим ти визволив нас з-під ярма лядського, прославив перед цілим світом і устроїв нас вільним народом, ми повинні і по смерті твоїй воздавать шану твому домові. Ніхто не буде в нас гетьманом, окрім Юрія, твого сина!

- Юрія волимо! Юрася Хмельниченка! - гукнули міцні голоси з громади.

- І ми просимо Юрія, - пристав до тих голосів Виговський від лиця усієї старшини.

- Юрася! Юрася! Нехай Юрась гетьманує над нами!

Юрась стояв недвижимо, низько схиливши голову, блідий, переляканий. Здавалось, що його судили на смерть… Та воно так і було… Тільки б хто знав, яка доля йому судилася?.. Се його доля спіткала у багатому, а потім гетьманському будинку у розкішній колисочці та під тоненькими пелюшечками, дорогим шовком гаптованими… А другого доля знайшла під сільською стріхою в убогій хатині, у бідній колисці з решета з-під гусенят… А чия доля буде краща? От побачимо…

Старий Хмель глянув на сина, на свого Юрася… А воно стояло мов неживе… Ох! Не такому б бажав Хмель оставити свою булаву… Так що ж! Не судилось… Його Тиміш давно в домовині …. А той вдержав би булаву…

Старий Хмель повів очима по громаді.

- Бачу я, дітки мої любі, - промовив він стиха, - бачу, що ви любите мене, і дякую вам за те… але не даю вам на те моєї поради: син мій Юрій - дитина молода… не під силу йому такий тягар… Не зможе він нести на своїх плечах обов’язки гетьмана та ще й в такий тяжкий час. Потрібен для сего муж опитний і іскусний, а не хлоп’я. Син мій нехай служить війську запорозькому, по його літах, а ви покровителями і наставниками будьте йому і тим докажете дяку свою до мене,

- Ні, ні, батьку! - суперечили заразом і Пушкар, і Тетеря. - Хоч син твій і молодий, але ми дамо йому задля правлення персон іскусних і діятельних, котрі будуть наставляти його мудрими порадами. Коли син твій буде панувати над нами, нам легше буде, коли гетьманом буде в нас Хмельницький, ми любитимемо його, у всьому його слухатимемось і будемо згадувати і благословити тебе, батька нашого любого.

- Так! Так! Істинно! - загула громада мов один чоловік.

- Юрася! Юрася Хмельниченка! Молодого батька!

Очі старого Хмеля радісно засвітились. Він положив обидві руки на голову сина.

- Подайте військові клейноди, - трохи згодом сказав Хмель.

Тетеря подав булаву.

- Візьми, синку.

Юрась стояв, не підіймаючи голови.

- Візьми булаву, - приказував старий. - Вона твоя.

Руки Юрасеві тремтіли, як він брав булаву, а потім уклонився до громади.

- Синку мій, - знов заговорив старий, - не гордуй панованнєм до часу, не возносись. Віддавай належну шану старшим від тебе. Не обтяжуй підвласних тобі, вище того, скільки зможуть вони нести. Май однакову любов до усіх. Най буде у серці твому страх Божий, храни заповіді Господні. Не смій нарушити вірності його царському пресвітлому величеству: се перша тобі моя заповідь після Божих!.. Бо і я один раз присягнув йому, а до смерті зістався вірним присязі. А як же ж ти діятимеш противно сему, то усяке зло, котре скоїться від тебе, нехай відвернеться від других і обернеться на твою голову! Пам’ятай се до слушного часу!..

- Добре! Добре! - вигукували козаки, і з громади летіли угору шапки, мов стая шпаків. - На щастя, на здоров’я, на нового батька!

- Дай Боже і при новому, молодому нашому гетьманові жити, як жили ми при старому: хліба-солі його вкушати, городи турецькі плюндрувати, слави лицарства добувати!

Над новим гетьманом схилились військові корогви і чисто його усього вкрили собою мов цвітним наметом. У ту ж хвилину заграли труби, забили литаври. Кругом громади заревли військові гармати, а козацтво палило у повітря із мушкетів.

Сказати б, що то

1 ... 35 36 37 ... 163
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклятий козак», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заклятий козак"