Читати книгу - "Українська література 17 століття"

1 до святих чотирьох патріархов і до греков склонитись і з оними в вірі і догматєх святих з’єдночитись. І інії при том потребнії положені суть виводи. Наконець, і о ісхожденшо пресвятого духа од самаго бога і отця вкротці предложилося.

То так одправивши о той книзі, відай чительнику, же в благодаті божой з працею великою написана єст, доводячи з письма святого, старого і нового тестаменту, і з поважних теологов, і з певних авторов і істориков речі [й] ісправній виражених.

Которая то книга през мудрих і в письмі святом біглих, которим подавана була, читана, пробувана і поправлена була. А над то под розсудок совершеннійших святой апос-тольськой церкві подається.

А то юж к православним замикаю тую предмову учительними апостольськими слови тими: «ви теди возлюбленнії, святою вашою вірою буду [ю] чи себе, в дусі святом молячися, самі себе в любзі божей заховайте, очекиваючи милосердія господа нашого Іїсуса Христа в живот вічний».

Ієромонах Захарія Копистенський

О НОВИХ ДОКТОРАХ,

ТО ЄСТ УЧИТЕЛЄХ ЦЕРКВИ ВСХОДНЬОЇ (Із часті II, розділу XII, артикула 4)

Єсли при том хотять одступникове наші відати і о нових учителєх святої церкви всходньої, которії, юж по одорваишо ся заходніх од неї, жили і книги писали, особливе против блудом папеським і одмінам костьола.заходнього, тих по імені їх, значнійших покладаю: Євстафій3; Микола 4, єпископ мєфонський; Никита Пектократ 5; Никита, філософ константинопольський 6; Євстратій 7, митрополит нікейський; Іоанн Ксифілін 8; Михаїл Кируларій 9; Каліст 10 і Філофей “, патрі-архове константинопольськії; Леон, ахридонський архієпископ; Ніл Кавасіл, которий писав противко Фомі Аквінату 12 (тая книга висоце єст мудрая, в Путенськом монастиру 13, в Волосіх по-словенську находиться); Константнії Армено-пул 14; Генадій, архієпископ болгарський; Єпіфаній ІГ>, патріарха константинопольський; ПетрІВ і Іоанн17 і Феодор Бальса-мон18, патріархове антіохійськії; преподобний Никон в Чор-ной Горі 19 (в літа Іоанна, патріархи антіохійського, написав книгу); Никита Хоніятес; Євфимій Зигавен 20, монах; Михаїл Сиггел 21; Іов, монах 22; Андронік Севастій; Ніл, архієпископ фессалоницький; Іоанн Кантакузен 23, цар (которьій, зостав-ши монахом, написав книгу); Никифор 4; Каліст; Ксанфо-пул; Максим Плянудес25, монах; Никиформ Грегорас26; Марко, митрополит ефеський (той писав много, а особливе «Вьізнаннє віри до всіх христіан», «Діалог гречииа з латин-ником» о оном придатку до символу «і од сина», і «Главизни силоічеськії против латинником», книга «О посвяченню євхаристії» і прочая); святий Григорій 27, архієпископ фессалоницький; Палямас; Ніл Кавасил, архієпископ фессалоницький; Варлаам Калаврійський 28, Михаїл, патріарха константинопольський («О преждеосвященних»); Герман 29 патріарха константинопольський; Митрофан, архієпископ смирненський, Іоанн, патріарха ієрусалимський; Максим, монах, которий в Москві скончався ; Ієремія, патріарх константинопольський («О ісхожденії св. духа од самого отця до лютеранов»); Іоанн Китріос; Іоанн Зонарас31; Максим Маргуній, єпископ кіфірський; Мелетій32, александрійський патріарха; і інії многії, которії всі з грунту аргумента латинськії знесли і поконали їх во всем. Фєодосїй Зігомала, протонотарій церк-ве константинопольської, в листі, до Мартина Крузія 33 писа-ном, відати даєт, іж дидаскалов мудрих його віку живих больш семдесяти находиться (в князі «Турко-Греція», книга 3, а лист 216, і в книзі 7, лист 506).

Учителєв нових показав би-м єще і в народі російськом, которих благодать божія даровала і житієм і наукою церков Христову прославляючих і книгами наповняючих. За ласкою божою маємо їх з потребу; а єсли не збьітком, не дивуйся; во многом Ізраїлю єдин Мойсей, єден Веселеїл 34, -один Давид 35, один і Соломон Зб. Сильних немного, як Сам-сон 37, Давид і Авісай 38. Один межи діакони мудрий і мужній архідіакон Стефан 39. Як камень дорогий рідко находиться,, так і правая мудрость, і правая теологія не лацно ся в мно-гих находити может.

Єднак же і в том большую похвалу всходняя церков односить, ніж заходний костьол, гди ж як за часу семи соборов і нижей по них, так і в літах по тисячном року, аж і до сих наших дній в церкві всходньой патріархов, архієпис-копов і єпископов єст много висоце учоних, мудрих учителей, которії і устне поважне учили, і письм своїх книги зоставили; а латинникове не покажуть нам так много папежов, которії би книги зоставити міли, опроч Леона і Григорія Діалога 40, і то в оних первих святих віках, а в тисячі літ папежов учителей і книг писателей не найдуємо.

Било теж і в Росії нашей дидаскалов много, а которії письма зоставили, не вспоминаточи старих, нових мяную пару якую: преподобного Артемія-інока 41, которий, споспішеству-ющу ему господу, в Литві од єресі аріанської і лютеранської многих одвернув, і през нього бог справив, же ся весь народ руський в Литві в єресі тії не перевернув; монах Стефан Зизаній, в грецьком і словенськом язику муж учоний вельце; блаженний Леонтій Карпович42, архімандрит віленський, муж богодухновенний, в язику гречеськом і латинськом знамените біглий, оборонця благочестія; пречестной Віталій 43, архідіакон, учитель і любомудрець. А живих благодатією божією маємо з потребу.

В Москві теж суть люде мудрії і богословове православнії, язик гречеський знаючії, о чом наш святий отець патріарха ієрусалимський кир Феофан повідав, которий в Москві на столиці був, завітавши од Ієрусалима, для навіження духовного і спасенія народов многих.

ПАПЕЖЕВЕ ДАВАЛИ ЦАРЄМ ПОДАЧКИ, І О СИМОНІЇ [Із часті II, розділу XII, артикула 6]

А же патріархове дають упоминки і дарунки вмісто чиншу турчинові, не єст то див. Закон бовім ласки не виймуєт нас од владзи і подачок. Іасон 44 і другії учениці за Павла і Силу 45 окупувалися од напасті. Відати єднак одступникові належить, іж не за святиню дають, але покой церквє, і безпе-ченство віри собі варуючи, і зверхность, од бога допущеную, чтячи, ведлуг приказанія апостольського, царя чтять і ведлуг самим господем Христом реченого, оддають царськоє цареві, а божеє богові.

Давали такії ж подачки і папежеве царєм поганським* которії, през літ немаль 300, до крещенія Константина Великого панували в Римі; давали і кролем єретицьким, гди готфо-ве 46 і лонгобардове 47 в Римі і во Влошєх през літ также около трьох сот панували; давали і Царям константинопольським православним, вступуючи на папество.

Що і Бароніуш^кардинал 48 в року 590 «Рочних