Читати книгу - "Ключ"

461
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ключ" автора Василь Миколайович Шкляр. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 61
Перейти на сторінку:
свідомо зізнаюся‚ що це вигадка‚ бо в Олекси Остапчука тоді не було нічого‚ окрім цикути. Я зізнаюся‚ що і назва отрути умовна‚ адже це міг бути ціанистий калій і могла бути лише сама думка про смерть‚ яку не кладуть до кишені. Тепер я ось як міркую: якби Олекса покінчив життя самогубством‚ то тіло його знайшли б. Самогубці не дбають про те‚ щоб приховати свою смерть‚ адже своїм останнім кроком вони ще й кидають виклик цьому життю і світові. До того ж‚ Сано‚ поки ви не зодягли на мене гамівну сорочку‚ я встиг багато чого зробити. Я перевірив усіх самогубців у Черкаській області‚ я справувався про всі виловлені тіла із Тікича. Серед них немає Олекси…

То що‚ підбиваємо підсумки? А підсумок ти знаєш сама‚ кохана.

Якщо немає ні людини‚ ні трупа‚ то людину скоріше за все убито‚ а тіло надійно поховано. Отже‚ повернемося до того‚ коли невідомий чоловік пішки‚ без машини‚ у заметіль (вибач‚ ніякої заметілі не було) прибивається до мотелю. Такий чоловік не може не привернути увагу Саватія‚ якби він навіть ні в чому не запідозрював Камілу. А тут ще й видно: щось є між ними. Видно таке‚ чого не сховаєш. Хвилиночку! Ще одну хвилиночку потерпи‚ дорога‚ я не буду вигадувати‚ як усе трапилося насправді. Чи Саватій заскочив їх на гарячому‚ чи просто розпалив свою уяву‚ але він убив Олексу. І це, здається‚ йому було дуже просто зробити‚ адже він убивав не вперше‚ якщо вірити історії з Гольденбергом‚ до того ж цього разу жертва була із тих‚ яку не скоро (а може‚ й ніколи) кинуться шукати‚ тим більше‚ що й слідів за нею ніяких‚ навіть не було машини‚ з якою ще треба поморочитися. Я знаю‚ Сано‚ ти скажеш‚ що це просто зручна для мене версія‚ бо вона легко тримається мого намиста. Раніше я й сам так думав‚ поки не переконався‚ що Каміла щось приховує і чогось боїться. Вона‚ ця Каміла‚ спершу намагалася мене запевнити‚ що взагалі не знає Олексу Остапчука‚ потім збрехала‚ що не бачила його жодного разу після того‚ як вони закінчили школу інтернат‚ хоч я певен‚ що бачилися і дуже близько‚ бо не може говорити людина словами іншої людини‚ якщо ці дві людини не спілкувалися… близько. Це я тобі‚ Сано‚ кажу вже як фахівець мовознавець‚ а не як пацієнт психіатричної лікарні імені академіка Павлова. А якщо вже говорити з погляду сексопатолога — гадаю‚ тобі це набагато ближче і зрозуміліше‚ то є не менш переконливий арґумент. Він тобі‚ моя кохана Саночко‚ буде особливо приємним‚ якщо ти не збрехала мені про удар грому і справді хоч трошки любиш мене.

Так от‚ хочу тобі зізнатися як фахівцеві‚ що тільки завівши мову про Олексу‚ я миттєво вгамував Камілину процептивність[24]‚ яка вже випліскувалась через край. Тож ніхто‚ навіть увесь ваш психоконсиліум‚ не доведе мені‚ що Каміла не бачила Олексу порівняно недавно. Однак затято це приховує‚ а коли так‚ то робимо ще один висновок: вона знає про Олексу щось таке‚ що становить загрозу для мотелю «Млин». І якщо згадка про людину… легенький натяк… паралізує тих‚ на кого падає підозра‚ то висновок варіантів не має‚ Сано. Щодо вбивства як такого. Власне, й самого вбивцю ми знаємо‚ є тільки варіанти щодо часу вчинення злочину та обставин‚ які можуть полегшувати чи обтяжувати його», — моє формулювання було аж надто логічним і витонченим як для пацієнта психіатрички. Від задоволення я б навіть помахав перед Саною своїм намистом‚ щоб вона побачила на ньому коштовну чорну перлину‚ та‚ на щастя‚ наша розмова відбувалася не в «павлівці»‚ а в «Трьох поросятах»‚ хоча‚ відверто кажучи‚ я вже не бачив суттєвої різниці між цими двома закладами. Часом мені хотілося і в цій кав’ярні вихопити свій ключ і‚ тримаючи його високо над головою‚ так і закричати: «Панове! Хто всучив мені оцю річ? Так нормальні люди не роблять!» — Є два «але»‚ — сказала вона‚ хоч загалом була задоволена своїм пацієнтом: її очі переливалися синім‚ зеленим і золотим. — По перше. Саватій знає‚ що Остапчука давно нема на світі. Він що‚ так і триматиме тебе все життя у своїй квартирі? Безплатно?

Нічо’ собі номер.

— А ти хочеш‚ щоб він одразу примчав до Києва і‚ дмухнувши в дуло пістолета‚ з якого ще в’ється димок, сказав: вибирайся‚ бо Остапчука я вже порішив? Нічо’ собі номер!

— Ну‚ чому ж так… Спитав би‚ хто ти такий‚ звідкіля взявся‚ що тут робиш.

— Я скажу‚ що чекаю Олексу. Що він мене попросив‚ аби я діждався його в цій хаті і так далі. Ярчук же не здогадується‚ що ми зовсім незнайомі. Йому просто не вигідно зараз це ворушити‚ зрозумій‚ не вигідно мене чіпати. Я певен‚ він уже знає‚ що в нього живе якийсь чоловік‚ однак ніколи не вижене цього чоловіка до того дня‚ по який оплачено житло.

— У цьому щось є‚ — погодилася Сана. — Є ще й чудніший варіант: Ярчук взагалі має формальний стосунок до цієї хати.

— Гаразд‚ переконав. А тепер друге: як ревнивець‚ котрий через ці ревнощі здатен на вбивство‚ відпустив свою пасію розгулювати по Києву та ще й шукати квартиранта? Пасію‚ — підкреслила Сана‚ уже сама переймаючись тими ревнощами‚ — у якої‚ вибач‚ від процептивності мокра білизна.

— Гм… Бачиш‚ якби не було винятків чи якихось особливих обставин‚ то не було б і вбивств‚ — сказав я. — Відповіді на багато запитань ще треба шукати. Я ж теж не схожий на гвалтівника‚ а якби ти знала‚ що мені‚ бідному‚ довелося витворяти з тобою в одному розкішному лісочку.

— Розкажи.

— Та й не тільки там… Потім прямо в машині… Потім на тому ліжку… над прірвою.

— Я теж хочу‚ — сказала вона. — На тому ліжку… над прірвою.

Це вже було занадто.

— Ти поїдеш зі мною? — спитав я.

— Не знаю. Я б хотіла.

— Ти мені там потрібна‚ Сано. Відповіді на всі запитання ми ніколи не знайдемо у «Трьох поросятах».

— Тобі справді легше зі мною?

— Питаєш!

— Скільки це займе часу?

— Важко сказати. Але ти мені потрібна бодай на два дні.

— А потім мене замінить Каміла‚ у якої… Ні‚ дорогий‚ так не вийде.

— Сано‚ я ні в кому не відчуваю такої… процептивності‚ як у

1 ... 35 36 37 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ключ"